Синагоги Галичини

1. Журавно. Синагога сер. 18 ст. (сьогодні пошта).

2. Стрий. Руїни синагоги, поч. 19 ст.

3. Броди. Оборонна синагога 1742 р.

«Перші згадки про дерев’яну синагогу в Бродах відносяться до кінця XVI ст. Через часті пожежі заможна єврейська громада міста вирішила збудувати муровану синагогу. У 1742 році було розпочато будівництво. Наріжний камінь під «Велику» синагогу заклав Іцхак Горовіц, син Якова Горовіца з Болехова, а кошти на її спорудження дав Яков Іцкович, син Іцхака Круківера. Збудована синагога була майже квадратною в плані спорудою оборонного типу (отвори в її аттику були свого роду амбразурами). Головний молитовний зал був оточений нижчими прибудовами з півдня, заходу та півночі. У божниці зберігалися коштовні предмети богослужіння, які єврейська громада набувала століттями. У травні 1859 року синагога стала жертвою великої пожежі, яка знищила більшу частину Бродів. На початку ХХ століття проводились ремонтні роботи, про що свідчить напис (датований 1903 р.) на північному боці західної прибудови споруди. Значних пошкоджень синагога зазнала в роки ІІ світової війни: були втрачені південна і північна прибудови. В середині 1960-х років проведено ремонт споруди і приміщення синагоги облаштували під склад. Через постійне протікання даху будівлю перестали використовувати, і вона стала пусткою, що привело до швидкої руйнації. У 1991 році місцева влада намагалася провести реставрацію споруди з метою пристосування її для картинної галереї. Однак, через складну економічну ситуацію, задум не був втілений. Тепер пам’ятка перебуває в аварійному стані й руйнується під впливом природних умов».
Інформація взята із: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture?pictureid=2871

4. Буськ. Синагога 18 ст. (сьогодні житловий будинок). Знаходиться біля Площі Ринок. Єврейська громада в Буську бере початок ще з XVI ст. Відомо що за переписом 1864 р. у Буську проживало 5297 осіб, з них 1566 євреїв, що становило майже 35% жителів міста.

За радянських часів що тут тільки не було — і спортзал, і склад, а пізніше фронтальна частина синагоги була перетоворена на житлові приміщення, а решта — на смітник. Синагога швидкими темпами руйнувалася. З метою збереження цінної пам’ятки було вирішено передати незаселену частину євангелістам.

5. Жовква. Синагога 1692, за іншими даними 1687р. Належить до рідкісних творів архітектури в стилі ренесансу Львівської мистецької школи. Після реставрації 1938р. вона втратила свій оборонний характер. Свого часу вважалася найбільшою і найгарнішою синагогою у Європі. Фото Карвацький Р.

«Спочатку, у 1625, синагога була зведена дерев’яною, бо побудова була дешевшою і не потребувала дозволу на спорудження, на відміну від кам’яної. Проте відносно скоро вона згорає. І хоча у 1635 другий власник Жовкви Станіслав Данилович дає дозвіл на будівництво кам’яної синагоги на місці тої, що згоріла. Нову синагогу починають будувати щойно лиш у 1692 за сприяння короля Яна ІІІ Собєського, третього власника Жовкви, та під керівництвом королівського архітектора Петра Бебера. Збудували нову святиню у 1698 р. у стилі ренесансу. Вона є однією з найбільших у Європі оборонних споруд у цьому стилі. Стіни синагоги оборонного типу, бо вона була, як підтвердили археологічні розкопки, розташована коло міського муру.
З другим приходом у Жовкву радянської влади, синагогу перетворили на склад. Хоча вона на той час вже не функціонувала, бо ще нацисти її закрили. Також під час німецької окупації споруда горіла, після чого фактично збереглися тільки стіни. Синагога відома у всьому світі. І не тільки тим, що її занесли у список Нью-Йоркського фонду світових пам’яток «100 пам’яток світу, що перебувають у загрозливому стані», завдяки чому у 2000 розпочалася реставрація і у майбутньому тут буде Єврейський центр Галичини. Відома вона тим, що на її манір будують синагоги у інших містах. Зокрема, до прикладу, у Тель-Авіві збудували декілька таких «жовківських синагог».
Інформація взяті із: http://uk.wikipedia.org/wiki/Архітектурні_пам’ятки_Жовкви

6. Сокаль. Синагога 1762 р. Знаходиться в міському парку, її стан можна оцінити як жалюгідний — всередині суцільний смітник. Але споруда гарна своїми обрисами і зовнішньою побудовою.

7. Городенка. Синагога першої половини 18 ст.

8. Великі Мости. Синагога поч. 20 ст.

9. Дрогобич. Хоральна синагога.

«Дрогобич завжди був розвинутим містом, а будь яке галицьке місто тодішніх часів неможливо уявити без євреїв. Дрогобич не став винятком. Так у 1842-65 роках, стараннями значної єврейської громади, у місті була зведена колосальна споруда синагоги, яка стала найбільшим іудейським храмом Східної Галичини, та була прозвана «Хоральною синагогою». 
Цікавим фактом є те, що цю синагогу, навіть малював видатний польський художник єврейського походження Маврикій Готтліб, який до речі був однокласником відомого галицького поета і політичного діяча — Івана Франка.
Довгий час споруда служила євреям для богослужінь. В той же час, економіка Дрогобича розвивалася (не без заслуги останніх). Так було аж до фатального ХХ ст., коли на територію України вступили спочатку комуністи, а потім війська вермахту. Багато євреїв були знищені, а синагога, яку не стало кому доглядати, все більше занепадала.
Після «визволення» Дрогобича радянськими солдатами, репресії у місті тільки зросли, а іудейська святиня, подібно тисячам християнських храмів була переобладнана для використання в господарських потребах. Так спочатку тут був зосереджений склад солі, а зчасом, будівля почала використовуватися як меблевий магазин. 
Після поверненням Україною такої бажаної і довгоочікуваної незалежності, синагогою, як величною пам’яткою архітектури, ніхто не зацікавився. І хоча святиня була повернута громаді іудеїв, вона так і залишилися стояти пусткою, поступово перетворюючись на руїну.
Але євреї не змирилися з такими обставинами. Так був створений проект реконструкції споруди.
На сьогодні, фахівцями визначено,що на відновлення пам’ятки потрібно що найменше 500 тисяч доларів США. Не дивлячись на таку значну суму коштів, євреї взялися за відновлення святині. Так на даний момент їм вдалося відремонтувати дах, а за допомогою меценатів, ще й укріпити стіни. Проте будівля і досі виглядає жалюгідно. З намірами безпеки, вхід до святині зачинений.

Але через розтрощені вікна, навіть неозброєним оком можна помітити фрагменти внутрішніх розписів, з чого можна судити, якою величною вона була у час свого розквіту. Цікавим є невеличкий фронтон, на самому даху храму, який своїми зовнішніми рисами злегка нагадує скрижалі із десятьма заповідями Божими. 
Нажаль синагогу неможливо обійти, пов’язано це із тим, що з одного боку біля пам’ятки розкинувся ринок, а з іншого, подвір’я невеликої хатини, яке ретельно охороняється собакою чималих розмірів. Нелегким завданням є і зафіксувати споруду на знімку, адже її близькість до дороги, невелика відстань інших будівель, і звичайно ж значні розміри самої божниці, майже унеможливлюють здійснення хорошої світлини. То ж тут, Вам справді в пригоді може стати функція панорамного знімку. Найкраще синагога виглядає незадовго до заходу сонця, коли починає вигравати багряно-рожевими кольорами. Сьогодні ж, знайти цю архітектурну цікавинку Дрогобича, можна по вулиці Пилипа Орлика».
Фрагмент статті про Дрогобич Карвацького Р.

Повний варіант статті можна прочитати тут:  http://galtur.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=65&Itemid=1.

Журавно

До Журавно хотів давно, але ніяк не виходило з’їздити. Минулих вихідних вирішив цю справу не відкладати і все-таки податися в це поселення. Зі Львова до Журавно майже 90 км, від районного центру Жидачева близько 20.

Що мене там цікавило? По-перше — римо-католицька цвинтарна каплиця — одна з трьох діючих РКЦ святинь Жидачівщини; по-друге — ніби-то мури замку (про які згадує Пшик в своєму «Каталозі оборонних споруд Львівщини»); по-третє — палац і синагога; ну і по-четверте — саме місто, що воно собою представляє.

З історії містечка відомо, що перші відомості походять із 1465 року, магдебурзьке право Журавно отримало в 1563 р. Назва «Журавно» походить від чорних лелек, що поширені в долині р. Дністер. Місто відоме, перш за все тим, що саме тут у 1672 році польськими військами, які очолював король Польщі Ян третій Собеський, була розгромлена турецька армія.

На сьогодні у містечку проживає понад 3 тисячі мешканців.

Ну а тепер про пам’ятки містечка…

Перші враження від Журавно — двоякі: околиці — як звичайне село,нічого особливого…і де ж тут можуть бути zabytki? Як це часто буває в нас на Галичині, що основні пам’ятки міст знаходяться в центральній (колишній історичній площі) частині. Так є і з Журавно.

Перше шо я побачив в Журавно була отака бляховано-срібляста мурована церква…не вражає.

Друга сторона медалі — Журавно — це суцільні вулички, де ж тут площа:?

Іду далі…Біля одного з будинку побачив дві літні жінки шо розмовляли між собою, набравшись сміливості, вирішую в них розпитатись про пам’ятки. Питаю про капличку (те що цікавило мене найперше), жінка відповідає, а Вам до неї метрів сто йти прямо, при дорозі, говорить, та яка ж це капличка, це «трупарня», там 12 людей поховано…

І справді до каплички було не далеко, розташована вона при дорозі на старому польському занедбаному цвинтарі.

З 1994 році саме у цій каплиці відправляють Служби Божі для місцевої громади римо-католиків. Каплицю-усипальницю у 1847 році збудував Жебровський (що був власником поселення з 1790 р.). Очевидно, каплиця Жебровських пізніше опинилась у розпорядженні родини Чарторийських і Скшинських. Сьогодні ця святиня є гробівцем цих вище згаданих родин.

Костел, на жаль, в Журавно не зберігся, за часів радянської влади він був дуже пошкоджений, на поч. 50-тих його розібрали та спорудили на його місці дитячий майданчик.

На старому цвинтарі, біля каплиці, знаходяться ряд цікавих гробівців і надгробків, які при бажанні можна оглянути.

Повернімся, до моєї розмови з жінкою, коли я запитав її про костел, вона сказала що це була найгарніша святиня Жидачівщини і пам’ятала її ще як була молодою. Коли я запитав, чи збереглася синагога у Вас — божниця, то це тепер використовується як пошта, значно перебудована…

Синагога в Журавно походить із середини 18 століття.

Ну і нарешті про палац — «а він от-там на горбку, серед парку що біля заправки». Ввічливо подякувавши, я подався на огляди палацу.

Палац, те шо про нього я знав, дійсно перебуває в запущеному стані, ще й до того всього він горів у 2004 році. Ззовні дуже обшкрябаний, понищений; після того як я побачив забиті вікна і заперті двері, я зрозумів в середину мені зась…

Палац місцевого магната Антонія Скшинського збудований у середині 19 століття є пам’яткою архітектури місцевого значення. Належав також і родині Чарторийських. Палацовий комплекс розташований на території парку 18 ст., серед ряду цікавих споруд, що були частиною колишнього маєтку — це конюшня-манеж (1 пол. 19 ст.), службовий будинок 19 ст. На території парку розміщений також і дитячий інтернат.

Оскільки палац був замкнений, чого я не сподівався, тож всередину я не потрапив, але через вибите вікно, вдалось зазняти фрагмент інтер’єру…

Над входом розміщенний родинний герб Скшинських або Чарторийських (?), власників маєтку.

Ну і на кінець, палацово-парковий комплекс оточують частково зруйновані мури, які наче мають відношення до замку (на думку Пшика), як на мене — це палацові мури, хоча…

Лівчиці

Для мене Жидачівський район асоціюється з великою кількістю дерев’яних церков та костелів і каплиць. Але ця розповідь про поселення де нема ні першого, ні другого…

У досить великому і «розтягнутому» селі Лівчиці поблизу Руди зберігся палац колишніх власників цієї території графів Глуховецьких. Палацовий комплекс розташований на території старовинного занедбаного парку середини 19 ст. поблизу дороги, знайти не важко.

Збудований він у 1850 році, зараз у ньому розміщений дитячий інтернат. Палац є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Привертає увагу родинний герб Глуховецьких, вирізьбленний на стіні.

Вцілому палац заслуговує на четвірку з мінусом, якщо б не герб і декорації, він не мав б тої значущості.

В центрі села розташована ось така мурована однобанна церква, приблизний вік — кінець 19 ст.

В Лівчиці можна завітати при огляді величного костьолу в Кохавині, звідтам 20 хв. пішки — перевірено!

Купичволя

Купичволя — село в Жовківському районі Львівської області, розташоване за 5 км від траси Львів-Сокаль (від села Боянець). Поселення розкинулося серед лісів, над річкою Желдець. В Купичволі збереглась римо-католицька дерев’яна каплиця (w stuly zakopianskim) св. Йоана Хрестителя, збудована в 1924-1925 рр. для тамтешніх поляків.

Каплиця розташована в північній частині Купичволі неподілік від мурованого храму. До 1944 року в каплиці служили римо-католики, опісля вона використовувалася як церква Воздвиження Святого Хреста.

Каплиця цілісно збережена, але як на мене, знаходиться в досить опущеному стані — по-перше територія навколо недоглянута, по -друге на каплиці ніби й зазначено що вона є церквою Пресвятої Євхаристії, але Богослужіння після того як закінчено будівництво мурованого храму тут точно не проводяться…

В структурі будівлі чітко виступає високий дво- схилий дах і цікаве розташування вікон; сама каплиця стоїть на мурованих кронштейнах. Біля святині привертає увагу старі дзвони, очевидно, ще польських часів. В інтер’єрі каплиці, який вдалось оглянути через вибите віконце захристії є нові ікони що висять на стінах і ніби-то дерев’яний вівтар.

Загалом каплиця в Купичволі справляє враження своїми колоритними формами і місцем розташування…

Доля дерев’яного костелу в Купичволі одна — простоювання…Парафіяни тепер використовують мурований храм, а кому потрібна стара польська каплиця, мабуть нікому. Залишається сподіватися, лиш одного, щоб нікому з місцевих не прийшло в голову, використовувати її під якийсь склад.

Санктуарій Матері Божої Хоронительки Людських Надій в Стрию

 

Місто Стрий виникло на березі річки Стрий і взяло назву цієї річки, притоки Дністра. Хоча за деякими легендами назва поселення походить від слова «стрий» (стрийко, дядько).

З доісторичних часів на березі Стрия селилися слов’янські племена, зокрема білі хорвати. Точна дата заснування Стрия невідома. Перша письмова згадка про Стрий припадає на 1385 рік. У 1431 році Стрию було надане магдебурзьке право.

У 1523 році Стрий був знищений татарським набігом. Для оборони у місті в XVI ст. побудували замок. Як оборонна споруда він проіснував до XVIII століття.

Стрий відіграв важливу роль у торгівлі. Стрийські купці підтримували торговельні зв’язки з містами не лише Галичини, а й Закарпаття, Буковини, Угорщини, Молдавії та Наддніпрянщини. До Стрия приїжджали купці по сіль та угорські вина. Про значне місце торгівлі в житті міста свідчить зображення купця-подорожнього на старовинному міському гербі.

На сьогодні у місті проживає понад 62 тисячі мешканців.

У місті збереглось багато цікавих споруд XIX — початку XX ст. Серед них церква Святого Архистратига Михаїла, шпиль якої видно від вокзалу. Біля церкви цікавий за своєю архітек­турою міський Будинок культури.

Та найцікаішою пам’яткою міста, що знаходиться на площі ім. 22 січня є костел, збудований в період з XIV по XIX ст. Тепер костел-санктуарій Різдва Матері Божої РКЦ, про який і піде мова у цій статті…

На місці нині існуючого Санктуарія Матері Божої Плекальниці Людських Надій колись стояла невеличка церква—пустельня римо-католицького обряду, нажаль про неї не збереглась жодна інформація. Відомо, що на цьому місці біля 1360 року повстав костел, спонсором якого був король Польщі Казимир Великий.

Прихід в Стрию почав існувати вже у 1396 році. Як пишуть хроніки приходу, мурований костел Народження Пресвятої Матері Божої був посвячений у 1425 році. А у 1604 пожежа знищила храм та півміста. Дякуючи щедрим пожертвам жителям міста й околиць, костел був відбудований у тому ж році. Вибудовано нову вежу, шириною з костел, та значно збільшено територію святині. 7 жовтня 1772 року виникає наступна пожежа. Згорів дах на вежі та внутрішня її конструкція, та дах костелу. Знищено дзвони та годинник. Тимчасово дах прикривають соломою.

До 1783 року при костелі існувала школа для прихожан. З хронік не видно яка була кількість прихожан. Хоча існує запис,що у 1819 році (23 травня) підчас візиту Отця Архиєпископа Андрія Алойзи Анквича, Таїнство Миропомазання прийняло 800 осіб. Цезар Франциск Перший об’їзджаючи Галицію 29 серпня 1823 р. відвідує стрийський костел. До XIX ст. навколо костелу існував цвинтар. Також прихожан ховали в підземеллях храму. 1827 р. виникла друга пожежа, яка знищила значну частину міста, а також костел і плебанію. Вежа на костелі згоріла, розтопились три дзвони, а четвертий, найбільший, впав вниз і розбився. Внутрішня костелу лишилась не пошкодженою.

Найбільшою трагедією була третя пожежа 17 квітня 1886 р. Знову згоріла вежа і всі цінності. Чудом залишилась ціла фігура Розп’ятого Христа. В полум’ї загинув образ Матері Божої, який відтворював її народження.

 

Костел відремонтовано в 1891 р. Добудовано нову захристію, збільшено головну наву і відбудовано нову вежу. На місці дерев’яного головного вівтаря постав новий алебастровий, в який вміщено образ Матері Божої в оточенні Святих патронів. Образ намальований в 1888р. краківським художником Флоріаном Цинком. Поставлено також алебастрову амбону, христильницю і 4 дерев’яні бічні вівтарі.

Костел в Стрию один з небагатьох, який увесь час діяв в період боротьби з релігією. І сьогодні ця святиня захоплює кожного, хто хоча б раз побачив її і послухав ангельські співи меси (див. відео).



Те що костел в Стрию пережив важкі часи лихоліття — часті війни, період радянської окупації і т.д., пов’язують з особливим опікунством Матері Божої та історією чудотворної ікони Матері Божої Стрийської.

Образ матері Божої був коронований двічі. 27 жовтня 1927 р. єпископську корону на голову Марії наклав Архиєпископ Твардовський. 26 червня 2001 р. у Львові Святіший Отець Йоан Павло II посвятив Матері Божої Стрийської, а урочистої коронації довершив Львівівський Митрополит кардинал Мар’ян Яворський 9 вересня 2001 року.

Нині святиня чудово відреставрована і вражає своєю архітектурною витонченістю і шармом у якому криється слід давності та таємничості, про це говорить — цікавий і високомистецький портал костелу, де поруч зі старовинними написами латиною вирізьблені фігури ангелів і різного типу декору.

P/S

Велика подяка за надану інформацію працівникам костелу Матері Божої в Стрию та Карвацькому Роману за надані відеоматеріали.