Пеняки

Село Пеняки лежить за 22 км на південь від Бродів над річкою Луг, у широкій котловині поміж двома лісистими хребтами.

Історія

Ця місцевість знана від 1515 р. і ймовірно кілька століть була маєтком родини Бєльскіх, які мали тут замок. Однак, інші джерела стверджують, що у 16 ст. місцеві землі належали Гербуртам, згодом Конєцпольскім, Собєскім і Радзивілам, а у руках Бєльскіх опинилися тільки у 18 ст.

У другій половині 18 ст. власником Пеняк був коронний ловчий Антоні Бєльскі. Його донька Анеля, що у 1784 р. вийшла заміж за затятого колекціонера мистецьких творів, камирдинера польського двору Ігнація М’янчиньского, принесла йому Пеняки у придане. Камердинер поповнив свої маєтки, купивши ще й поближні Заложці. Таким чином виникла величезна латифундія площею 13 тис. га, що називалася «пеняцькою державою«.

У 1814 р. Анєля М’янчиньска заклала у Пеняках католицьку парафію і костьол, а у 1822 р. запросила туди оо. єзуїтів, що створили тут місіонерський осередок, який діяв до 1853 р.

Того ж року син Анелі і Ігнація, Матеуш М’янчиньскі передав маєток своїй єдиній доньці Альфонзині, яка вийшла заміж за графа Володимира Дідушицького. Після поєднання обох маєтків, граф став найбагатшим поляком у Галичині. У 1894 р. Пеняки отримала у посагу його донька Марія, що вийшла заміж за графа Тадеуша Цєньского. Їхній син був власником маєтку до 1939 р.

Пам’ятки Пеняк

Палац

Славне історичне минуле залишило у Пеняках кілька цікавих пам’яток, які варто оглянути допитливому туристу.

У Пеняках була колись чудова магнатська резиденція, що вважалась найбільшою і найкрасивішою в Галичині. Будову палацу з використанням мурів старого замку зініціював Антоні Бєльскі у 70-тих роках 18 ст., а закінчив будівництво наприкінці століття Ігнацій М’янчиньскі.

Проект приписують видатному архітектору епохи класицизму Домініку Мерлі . То був двоповерховий будинок з мансардовим дахом. З боків було два бічних крила, в одному з яких містилася каплиця (збереглась до сьогодні). Внутрішня оздоба палацу була доволі скромною, що компенсувалося ідеальними пропорціями і багатим зовнішнім декором. За палацом простягався ландшафтний парк. До ансамблю входили також численні господарські і житлові будівлі. М’янчиньскі і Дідушицькі зібрали у палаці виняткову колекцію старих меблів, творів західноєвропейського малярства, зброї і мисливських трофеїв, кераміки, творів народного мистецтва.

На початку 1 Світової війни власники зуміли вивезти найбільш цінні речі до Львова (частина з них опинилася згодом у музеях Вавеля у Кракові і у Національному музеї у Варшаві). Палац і все, що у ньому залишилося, згорів у 1916 р. під час боїв на Сереті.

У міжвоєнний період власники, що не мали коштів на відбудову садиби, мешкали у невеличкому будиночку, а палац стояв у руїні. Його рештки були розібрані у час чи одразу після 2 Світової війни.

Дотепер на території колишнього маєтку, що займає тепер центр села, збереглося кілька перебудованих господарських будівель, а також дві опори бічної брами, що провадила колись на подвір’я фільварку.

Вдалося врятувати колишню палацову каплицю, що тепер використовується як греко-католицька церква Найсвятішої Богородиці.

Дивом уціліла також, колона Непорочного Зачаття Діви Марії, розташована неподалік від церкви при дорозі.

В іншому кінці села, на захід від центру, при дорозі (як їхати на с. Лукавець) стоїть необароковий костьол св. Альфонса Родрігеса, збудований у 1924-1926 рр. за проектом Лаврентія Дайчака на місці знищеної святині з 18 ст.

Довший час святиня перебувала в стані руїни, але буквально не давно, зусиллями сільської громади колишній костел вдалося врятувати, і тепер проводиться реставрація.

Покинутою залишилася лише цікава дзвіниця, що стоїть біля костелу, на якій лелеки вимостили собі гніздо.

За моєю інформацією, поблизу костелу мала стояти колона із бароковою фігурою св. Яна Непомуки з 18 ст., але я її не знайшов, або вона не збереглась.

Околиці Пеняк надзвичайно мальовничі. Свого часу, завдяки старанню Дідушицьким, тут було створено резерват «Пеняцька пам’ятка» (»Pamiatka Pieniacka») площею 50 га, це був перший заповідник на польських землях.

Отож, Пеняки дуже цікава місцинка, яку варто відвідати!

Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 2. Домініканський монастир

Оборонний монастир в Підкамені якому (за красою архітектури), мабуть, немає рівних на теренах Галичини (прим. — на думку автора) є своєрідним ядром цього унікального ансамблю, який складається з костелу Успіння Пресвятої Діви Марії (1612-1695 рр.), келій 17-18 ст., оборонних стін з воротами і баштами 18 ст.

Монастир розташований на пагорбі 400-метрової гори. Високу дзвіницю костелу монастиря видно вже за багато кілометрів. В ясну погоду з її вершини можна навіть розглянути далекі куполи Почаївської лаври.

Історія Підкаменя пов’язана з місією монахів-домініканців, відправлених в 1238 р. до Галича Яцеком Одровонжем, главою створеної в 1226 р. польської провінції домініканського ордена. Частина ченців влаштувалася біля підніжжя Чортова каменя і заклала тут монастир. Гора, на якій поселилися монахи, отримала назву Рожанець (від пол. Розарій). Проте в 1245 р. на монастир напали татари, і вся братія прийняла мученицьку смерть.

Наступні звістки про монастир відносяться вже до 1464 р. Тодішній власник цих місць шляхтич Цебровський запросив домініканців відновити чернече життя на горі Рожанець. Другий період в історії Підкаменського монастиря завершився в 1519 р., коли під час чергового нападу татар містечко і монастир спалили вщент.

На початку 17 ст. домініканці знову повертаються в Підкамінь. У 1612 р. вони закладають тут кам’яний собор і корпуси келій, проте будівництво монастиря розтягується на довгі десятиліття. Причиною цього стали і брак коштів, і події визвольної війни українського народу, і набіги татар, і невдалі будівельні рішення. Але все ж, завдяки підтримці родової шляхти — монастир надалі будували. Особливо захищав монастир рід Собєських.

15 травня 1695 р. собор нарешті освятили. Збудований в стилі пізнього Ренесансу з елементами бароко, він є тринефною базилікою.

До низьких бічних нефів зі сходу примикають круглі двоярусні каплиці з ренесансними куполами (одна з них, каплиця «Стопи Марії», перебудована на церкву).

Із заходу височіє побудована в 1708 р. квадратна чотирьохярусна башта, прикрашена скульптурами святих; її барочне завершення було виконано за проектом Павла Гижицького в 1761 р. У 1713 р. на башті було встановлено годинник, виготовлений майстром А. Загайським.

Інтер’єр собору славився розкішним оздобленням, до 1914 р. він вважався одним із багатющих в тодішній Австро-Угорщині. Храм прикрашали впродовж двох сторіч.

Фрескові розписи вівтарної частини виконав в 1766 р. Станіслав Строїнський. Склепіння центрального нефа були розписані на теми літанії до Пресвятої Діви Марії. У храмі було декілька прекрасних барочних вівтарів. В головному вівтарі, зберігалася основна святиня монастиря — чудотворна ікона Підкаменської Божої Матері, а за вівтарем знаходився камінь з відбитком стопи Діви Марії.

Пам’ятаючи про трагічні події ранньої історії монастиря та про часті набіги татар, будівельники постаралися забезпечити безпеку монастиря, надавши йому вигляду могутньої фортеці…

Підкаменський монастир є однією з найкрахих пам’яток оборонної архітектури України. В його спорудженні брав участь відомий військовий інженер, полковник артилерії Х. Дальке.

Фортифікації монастиря є зіркоподібним в плані укріпленням, яке є характерним для межі 17-18 ст. Кам’яні стіни мають висоту від 4 до 6 м, по кутах стоять круглі башти.

На замковому камені арочного порталу збереглася дата «1704», очевидно, вона відноситься до часу спорудження воріт.

Дзвіниця з трьома високими арочними отворами, розташована між воротами і південною кутовою баштою, завершується невеликим барочним фронтоном і прикрашена скульптурами святих.

Вигляд оборонних споруд мають і суворі, позбавлені будь-якого архітектурного декору корпуси келій, які місцями укріплені контфорсами. У внутрішньому дворі монастиря знаходиться унікальний колодязь: він повністю вирубаний в скелі і має глибину 97 метрів (за іншими даними — 122 м). Робота над його спорудженням тривала цілих 18 років (питання — його хтось бачив??? бо я ні).

До наших днів буквально дивом збереглась колона, яка стоїть на монастирському дворі на квадратному ступінчастому постаменті, увінчана бронзовою позолоченою фігурою Діви Марії.

Ця колона була споруджена на кошти Яна Станіслава Яблоновського в 1719 р. на згадку про Тарноградську конфедерацію 1715-1716 рр. Статую виготовив гданський скульптор Крістіан Шоберт.

Розквіт монастиря доводиться на 18 ст. У 1727 р. Папа Бенедикт 13 коронував Підкаменську ікону Божої Матері в знак офіційного визнання її чудодійності. З тих пір впродовж двох з половиною сторіч до Підкаменського монастиря стікалися сотні людей, щоб поклонитися чудотворному образу.

Після розподілу Речі Посполитої Підкаменський монастир опинився на території Австрійської імперії. У ті ж роки зник камінь з відбитком стоп Діви Марії, а каплицю «Стопи Богоматері» було зруйновано.

У роки Першої світової війни монастир опинився в самому епіцентрі військових подій. Кілька разів він переходив з рук у руки, піддавався артилерійському обстрілу. Згоріли крівлі всіх будівель, сильно постраждало внутрішнє оздлблення собору, повністю загинули архів і безцінна монастирська бібліотека, яка налічувала близько 5000 томів, у т. ч. унікальних рукописів.

Остаточного удару Підкаменському монастирю завдала Друга світова війна, проте чудотворна ікона Підкаменської Богородиці ще напередодні була вивезена в Кременець, а звідти через Львів і Краків потрапила до Вроцлава, де і знаходиться до цього дня.

Правдиве відображення чудотворного Образу Найсвятішої Марії Панни, 1727 року коронованого, в костелі оо. Домініканів в Підкамені.

З приходом радянської влади в містечку Підкамінь розмістився районний відділ НКВС, а в колишньому монастирі було створено в’язницю, серед в’язнів якої були і українці, і поляки.

Взимку 1944/1945 рр., рятуючись від холодів, в’язні колишнього монастиря були вимушені пустити на паливо всі дерев’яні предмети із собору і келій, зокрема вівтарі та ікони. Зберегти вдалося лише дерев’яне розп’яття 17 ст. : ув’язнені перекинули його через монастирську стіну. Місцеві жителі підібрали розп’яття і зберігали аж до 1990-тих років.

У другій половині 1950-тих років в’язниця була закрита, а замість неї в монастирі розташовувався психоневрологічний диспансер. У соборі влаштували стайню, а потім гараж для сільсгосптехніки.

Лише у 1997 р. сакральні споруди та частину келій було передано монахам Студійського уставу УГКЦ. Зараз він неспішно відновлюється…

Далі буде…

P.S. Пропонується до Вашої уваги невеличкий відеоекскурс по Підкаменському монастирі. Цікавого перегляду! (Відео — Карвацького Романа, квітень 2009).



Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 1. Камінь — велетень

В Підкамінь варто приїхати не тільки, щоб побачити чудові краєвиди, а й оглянути унікальний оборонний домініканський монастир, 7 (!) каплиць, що розкинулись довкола Монастирської гори, та й просто відчути усю феєрію цього надзвичайного місця…

Після відвідин Підкаменя, я дійшов до висновку що потрібно розповісти про кожну пам’ятку окремо, що в цілісності утворює безперечну духовно-незабутню гармонію цієї місцини, отож розпочинаємо!

Частина №1. Камінь-велетень

Дивовижний, магнетичний камінь має 17 м заввишки й 8-10 м завширшки. Деякі історики вважають, що камінь використовували як поганське капище (на цю думку наштовхує й те, що найближча гора носить назву Роженьці — саме таке ім’я мала одна з дохристиянських богинь древніх слов’ян), як підмурівок для будівництва старовинної дерев’яної фортеці, а згодом наскельного дерев’яного двоярусного храму.

Навколо каменя збереглося багато козацьких хрестів 17 ст., а поряд із ним, на Монастирській горі, можна бачити кілька печер (що є найвищими на Львівщині), які у легендах пов’язані з опришками та козаками і навіть Олексою Довбушем.

Місцеві мешканці називають скелю Чортовим каменем, бо вважають, що його приніс сюди нечистий.

Найвідоміша з легенд про Підкамінь розповідає, як сатана ніс на мізинці велетенський камінь з сусідньої гори. Диявол вив зі злості, що всі люди, які пішли до Чудотворної ікони Підкамінської Матері Божої, вже більше не належали йому, бо Матір Божа рятувала від тяжкої муки і давала прощення гріхів. Тоді нечистий запалав жадобою завалити церкву, де була Чудотворна ікона. І пішов він буревієм у верхи скелястого Бескиду, вдарив громом у велику скелю, і відламав її, взяв у свої пазурі й потяг на Підкамінь. Вже видно церкву, але раптом заспівав півень і зійшло сонце, і камінь випав із пазурів нечистого, та й упав коло церкви залишившись там назавжди як символ перемоги добра над злом.

Інша легенда про камінь голосить, що ніби-то невідомий велетень приніс із гір скелю та поставив її на місці, де була заснована фортеця.

За даними дослідників та археологів, у 13 столітті на камені міг бути монастир, про що свідчать видовбані на його поверхні зруби та спеціальні раки для збереження мощей. За однією з легенд його заснували ченці Києво-Печерського монастиря.

На підставі проведених архітектурних досліджень у 1984 та 1997 рр. відомий історик М. Рожко вважає, що в часи Галицько-Волинського князівства камінь використовувався як основа для будівництва на ньому дерев’яної двоярусної оборонної споруди фортеці. Відомо, що у 13 ст. князь Данило Галицький на важкодоступних вершинах побудував ряд оборонних пунктів (Холм, Львів, Каменець, Данилів, Стіжок та ін.). Ймовірно, до цієї оборонної системи було включено і наскельну забудову в Підкамені.

Далі буде…