Нєдзьвєдня

Ця місцина мене зацікавила після того як я дізнався що там мала б бути римо-католицька каплиця 1920 року. Дякуючи Віктору Громику, якому вдалося ідентифікувати цей населений пункт на польській топокарті, я знав вже приблизне її місце розміщення враховуючи сучасний адміністративний поділ Львівської області.

Дякуючи Роману Карвацькому що склав мені компанію у цій подорожі, нам вдалося її відвідати.

В сучасних адміністративних межах Нєдзьвєдня розташована в Жовківському районі Львівщини, на північний-захід від села Боянець. Знайти її не так вже й легко. Це буде третя польова дорога праворуч від Боянця на Деревню. Без допомоги місцевих знайти це місце нам було б нереально. На жаль, каплиця до сьогодні не збереглася, на її місці люди встановили сучасну нову капличку…

За словами місцевих жителів, каплиця колись була дерев’яною (це той чорний хрестик що можна бачити на польській карті), з неї збереглася хіба що відновлена фігура Богородиці, що поміщена в сучасній капличці.

А від колишньої колонії не залишилося і сліду, все було зрівняно із землею…

Дубляни

Дубляни прилягають до Львова з північного боку, за 2 км від Малехова. Сьогодні це студентське містечко з населенням понад 9 тисяч осіб. У Дублянах знаходилася Приватна школа с/г, заснована у 1856 році, — один із найстаріших навчальних закладів Галичини.

Тепер у її стінах розміщується Львівський національний аграрний університет. Збереглися два академічні корпуси, хімічна лабораторія 19 століття та годинник на вежі того самого періоду, що за будовою свого механізму є одним із найцікавіших у Галичині.

До комплексу будівель університету (що займають чималу територію) входить: поміщицький будинок (поч. 19 ст.), житловий будинок (кін. 19 ст.), 3 корпуси — будинки сільськогосподарської академії (1887, 1894-поч. 20 ст., 19 ст. відповідно), 2 господарські двори — кін. 18 ст., гуральна — кін. 19 ст. і трансформаторна підстанція 1890 р. — вссі ці пам’ятки входять до переліку місцевого значення. Більшість будівель розташовані на території старовинного парку, посадженого на початку 19 ст.

На увагу заслуговує найстаріша будівля університету — головний корус, збудований у 1888 році, в архітектурному плані це електична будівля з елементами неоренесансу з широким ризалітом центральним і вузьжчими по боках (фото №2). Перед корпусом у 2002 році встановлено бронзовий пам’ятник провіднику ОУН Степану Бандері, що був студентом цбого навчального закладу в 1930-33 роках.

В Дублянах є дві святині…Через дорогу, недалеко від університету знаходиться колишній костел 1890 року (за іншими даними 1875 р.).

В архітектурному плані святиня неоготична з неороманськими елементами. По 2 Світовій війні була замкнена, з 1990 р. функціонує як УАПЦ.

У місті також можна подивитися муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, збудовану в 1912 р. (як свідчить дата на фронтоні церкви) відомим галицьким архітектором Василем Нагірним. Поряд знаходиться мурована дзвіниця того ж періоду.

Малехів

В Малехові доводилось бувати в червні 2009, тоді я зафіксував тільки костел та й то поспіхом оглянув його; минулих вихідних незважаючи на шалену спеку, таки вирішив вибратися за Львів та й відвідати незвідані мною це куточки в околицях міста. Взагалі то їхав в Дубляни (про це окремо), але якби не одна цікавинка яка попала в поле мого зору із маршрутного таксі…

Неоготична капличка! Спочатку я подумав що вона нова (через відновлений гарний зовнішній вигляд), але ж форми її зовсім непохожі на сучасні, тож вона стара. Капличка розташована на пагорбі на цвинтарі при дорозі, одразу ж за малехівським костьолом. Каплиця гробова, напис на епітафії свідчить про те, що тут поховані три особи — греко-католицький парох села Малехів, його дружина і син. Жінка і син померли у 1892 році, а священик у 1941 р. (очевидно був замучений за віру (?) ). Всередині є невеличкий тетрапод з новими іконами.

Біля каплиці, можна оглянути кілька старих надгробків.

Одразу ж неподалік від цвинтаря, також при дорозі, розташований малехівський костьол.

Костел збудували у 70-х роках 18 ст. за проектом архітектора Петра Полейовського. Освячена святиня була у 1896 р. під титулом св. Архангела Михаїла. Костел був парафіяльним. У радянські часи, в 1945 р. костел закрили, використовували його спочатку як зерносховище, згодом, перебудувавши, як інтернат, а з 1990 року — у якості Будинку учителя. Незважаючи на грунтовний ремонт храму у 1925 р., з 1957 по 2001 рік святиня перебувала в жалюгідному стані.

Лише у 2001 році місцевій римо-католицькій громаді повернули колишню святиню, до сьогодні вдалося провести ремонт храму і він знову, як колись, використовується за призначенням.

Невелика мандрівочка Бущиною

Починаємо подорож на Львівському вокзалі, де беремо квиток до залізничної пункту «Полоничі». Село що заховалось між лісами, в якому є кілька цікавинок, і перша з них — це покинутий костьол 1930-тих років (?), точної дати мені, на жаль, не відомо, оскільки, ця святиня не значиться в жодних реєстрах, тим більше що інформації про неї і так обмаль…

Знайти святиню не важко, одразу від станції йдете прямо, згодом виходячи на розгалуження вулиць, видніються бані нової мурованої церкви, а неподалік від неї, при дорозі, стоїть костел. Святиня майже без даху, пристойних розмірів, збудована в модерністському стилі. Щоб компактно зазняти костел, Вам знадобиться фотоапарат з широким кутом, оскільки, я трохи потрудився щоб зазняти костьол нормально з усіх сторін. З обидвох стін по боках є по три не замурованих вікна, фронтон безвежевий, цікавою деталлю є хіба що оригінальні дер. двері. Всередині цього модерністського «гіганта» нічого аж такого цікавого не збереглося, майже все заросло, слідів колишнього вітаря немає; лише хрест високо під стелею вівтаря нагадує про те що це колишня святиня. Всередині є хори, що складаються з дерев’яних балок, які увінчані арковим завершенням; на жаль, на хори відсутні сходи — їх хтось і чомусь поламав.

Прямуємо далі…і вже за метрів сто обабіч дороги розташоване ось таке «чудо» сучасного мурово-архітектуробудування…

Храм збудований в досить цікавих формах, типу сучасного «необароко», мабуть, місцеві жителі Полонич вирішили якимось чином виділитись на фоні старих дерев’яних церковць, що розташовані в околицях, бо по іншому пояснити, таке явище неможливо, адже, одразу ж , біля храму, «сховалась» маленька дерев’яна церковця.

Оглянувши компактно розташовані пам’ятки Полонич рушаємо далі на село Богданівка. Дорога до Богданівки пролягає чудовою затишною лісовою алеєю, пройшовшись по якій можна максильно наситити легені свіжим повітрям, після загазованих вулиць міста. Десь після 1,5 км дороги, біля узбіччя, я побачив щось біле, спочатку подумав що це хтось вибрався до лісу на ягоди, чи гриби, але підійшовши поближче, зрозумів, що це фігурка Богородиці, але чому так далеко у лісі, ще й до того в такому місці?! Очевидно, стоїть вона тут не просто так…

В центрі Богданівки нас зустрічає ось така дерев’яна церква з дуже рідкісним титулом Положення Ризи Пресвятої Богородиці, збудована церква у 1904 році.

Далі по асфальтовій дорозі що йде на північ до села Задвір’я продовжуєм маршрут. У Задвір’ї звертаємо праворуч — «поворот на Балучин» і йдемо (чи їдемо) до Полтви, села що отримало свою назву від славнозвісної львівської річки з не дуже приємним запахом.

У Полтві нас зустрічає ось така цікава знахідка — а саме філіальна римо-католицька каплиця…

Каплиця у вигляді масивної колони розташована біля колишніх будівель колгоспу, і здалеку може навіть здатися що це водонапірна башта. А ось як підійти поближче, до одразу помітні чіткі риси колишньої святині. Збудована каплиця на початку 20 ст. (до 1925 р. вона вже існувала); сучасний прибудований верх, очевидно був добудований вже у радянські часи. Каплиця надгробна, адже у її підземеллях (які повністю понівечені) розташовані три вмістилища для поховань. Тому каплиця була склепом, і її розташування на самому краю села можна зрозуміти. Будівничі каплиці постаралися — прикрасивши її ззовні різьбленими декораціями у вигляді невеличких колон і з гербом власників поселення (у вигляді ключа) , що були тут поховані.

Всередині каплиці, як я вже писав вище — все понівечено: від розбитих гробівців до спаленої і ще дивом збереженої внутрішньої декорації…

Колись каплиця, мабуть, виглядала дуже вишукано, але часи лихоліття та й хижацький інстинкт людини зробили своє діло. Одним словом каплиця мені сподобалася, якщо вирішите повторити мій маршрут, обов’язково раджу її оглянути…

А наша подорож добігає кінця, уже в самому селі, за бажанням можна подивитись муровану церкву, а так ми прямуєм до зупинного пункту «Полтва» де й сідаєм назад додому.

Монастир ордену капуцинів в Олесько

Колишній монастир капуцинів зведений у 18 ст. Він досі зберігає багато таємниць у своїх підземеллях, тримає незліченну кількість мистецьких експонатів, які своєю часовою географією сягають 14-15 ст. Та не для всіх відвідувачів Олеська відчиняються його двері. Сьогодні у монастирі — фондосховище Львівської галереї мистецтв. Кажуть, аби обійти це унікальне «родовище» старожитностей, потрібно кілька годин — загальна довжина коридорів монастиря — майже 15 кілометрів.

Монахи-капуцини мали авторитет у панів та королів, тож приїжджали до монастиря з усієї Європи. Монастир має три квадратні корпуси та костел св. Йосифа (за іншими даними — св. Антонія) — композиційний центр споруди.

Серед іншого тут зберігаються скульптури Пінзеля, врятовані від спалення як дрова, та фігури авторів, що творили «під Пінзеля»; іконостас із Підгорецької церкви (тої, яку два роки тому підпалили); дерев’яні розп’яття (їх у фондосховищі близько півтисячі) та багато іншого. У монастирі також зберігається найбільша в Україні збірка старовинних портретів 16-18 ст. (близько 600 експонатів).

Нова Скварява

Село Нова Скварява знаходиться за 3 км від траси Жовква-Крехів. Туриста селище зустрічає ось такою цікавою каплицею:

Розташована каплиця трохи далі від траси, але здалеку видніється її неоготичний фронтон. Дуже гарно дивиться вона на тлі мальовничого пагорба Розточчя.

Вже в самому селі слід оглянути колишній класицистичний маєток 1807р. Тепер у ній розміщуються інституції місцевої влади.

В центрі села, поблизу мурованої церкви зберігся надгробок власниці навколишніх земель, він виглядає так:

Взагалі цю місцинку слід відвідати тільки б за того, шоб насолодитися надзвичайно гарними околицями та приємним спокоєм…

Подорож жовтень 2009

Новий Милятин

Новий Милятин розташований за 8 км від Буська, при дорозі до Львова. Перша згадка про село, що називалось тоді Милочицями, походить з 1431 р., коли король Владислав Ягайло надав його коронному канцлерові Янові з Конєцполя. У середині 16 ст. поблизу Милятина, який відтоді почав називатися Старим, закладено нове поселення — Новий Милятин, яке у 1578 р. з рук короля Стефана Баторія отримало магдебурзьке право. У наступних двох століттях Новий Милятин переходив з «рук в руки».

У 1738 р. Тереза з Каршніцкіх заклала у Новому Милятині монастир оо. камедулів, яких у 1745 р. замінили кармеліти босі зі Львова, що збудували костьол і чимало інших монастирських будівель.

У 1747 р. до кармелітської святині перенесено чудотворний образ Розіп’ятого Христа, що до того часу зберігався у приватній каплиці Собєшаньскіх у Новому Ставі.

Розквіт культу спричинився до потреби побудови більшого костьолу, який постав у 1771-1791 рр. при фінансовій допомозі Францішка Глоговского. У 1788 р. австрійський уряд ліквідував монастир і монастирськими будівлями почали опікуватися дієцезійні ксьондзи.

У 1906 р. монастирем зайнялися оо. місіонери, які провели генеральний ремонт святині. Під час воєнних дій 1914-1920 рр. чудодійний образ переховували у Львові. У міжвоєнний період у Новому Милятині відбувалося понад 12 відпустів щороку. Найбільшою урочистістю був відпуст 14 вересня — свято Воздвиження Чесного Хреста. Чудотворний образ зазнав чимало лихоліть і переслідувань, але від 1976 року він доступний для вірних у костьолі св. Вінцента у Кракові.

Після того, як поляки виїхали з містечка, костьол спорожнів і був закритий. У 1990 р. костьол передали громаді УАПЦ. Копію ж милятинської чудодійної ікони помістили у костьолі Кам’янки Бузької.

Костьол Воздвиження Чесного Хреста (тепер церква з таким же іменем) стоїть на невеликому пагорбі у центрі села і його видно вже здалеку (див. 1 фото). Збудований у 1771-1791 рр. (дата «1771» є вирізьбленна на стіні костьолу) за проектом відомого архітектора Францішка Ксаверія Кульчицького, який особисто керував будовою.

Найбільш цінним збереженим елементом святині є головний вівтар з середини 18 ст. На увагу заслуговує також мармуровий надгробок Антоніни з Павшів Раціборовскої, зроблений у 1808 р. львівським майстром Гартманом Вітвером. Фасад костьолу прикрашений декоративним балкончиком, під яким зберігся частково зруйнований напис латиною »DE TUIS DONIS..»; а також дві скульптурні фігури Святих, один з них з правого боку — св. Ян Непомуцен. Костьол оточує мурована огорожа з брамою з 1864 р., на якій зберігся напис («TO DOM BOZY, A BRAMA NIEBIOS»). Поруч в огорожу вбудована дзвіниця. Поблизу костьола розташована мурована плебанія (див. фото 2) з 1828 р., а зараз порожня і майже зруйнована.

Навпроти костьолу можна побачити оригінальний будинок заїзду 18 ст., який колись служив прочанам.

»

На північ від костьолу — збереглися залишки римо-католицького цвинтаря з надгробками довколишніх власників.

Неподалік від Нового Милятина на околицях знаходиться цікаве озеро з артезіанським джерелом, яке при нагоді можна оглянути.

Пост-скриптум.

В Новому Милятині я був разом з двома друзями 30 квітня 2008 року, коли ми пройшли 8 км від Буська. Святиню на цьому місці (хорошому, треба сказати, місці — на підвищенні над ставом) звели ще монахи ордену босих кармелітів в 1740 р. Споруда, що дожила до наших днів, походить з 1780-1790-х років і зведена з цегли за проектом архітектора Ф. Кульчицького. Перша реставрація храму мала місце в 1870-1874 рр. Шкода, що храм був зачиненим, і інтер’єр побачити не вдалося. Але ствердно можна сказати що це одна з найдивовижніших споруд які я бачив.

І накінець правдива історія про чудотворний образ (яку я знайшов в одному з релігійних видань):

«До речі у Милятині є чудотворний образ розп’ятого Ісуса. Є він такий славний з чудес, що католицький народ із великою вірою сходиться здалеку на те місце.
Образ той 1700 р. привезено з Риму до Милятина. Відразу вже того ж року
діялися там різні чуда. Ті різні чуда і те, що з Христових ран спливали краплі крові, стверджено духовними властями. Між тими чудами сталося в році 1745 і те, що син Антонія Собіщанського, смертельно Хворий ,був оздоровлений.
Таких чудотворних розп’ять, як я чув в Глинянах, лише три в світі!!! (Зверніть увагу дорогі читачі)
Одне в Глинянах (старій дерев’яній церкві), друге в Росії, і 3-тє в Милятині.
А перебуваючи тоді в Милятині я про це й не знав…»

Судова Вишня

У долині річки Вишні розкинулося старовинне поселення Судова Вишня — містечко з семитисячним населенням. Судова Вишня відома з 981 р. Про Вишню (а так місто називалося до 1545 р.) вперше згадує Галицько-Волинський літопис 1230 р. Назву «Судова Вишня» містечко отримало після того як з 1545 р. тут почали відбуватися щорічні виїзні суди Перемиської землі. Нині Вишня — провінційне містечко на трасі Львів-Шегині-Перемишль.

Оскільки містечко компактне, до того ж основні пам’ятки (за винятком колишнього монастиря) розташовані недалеко один від одного, то для огляду архітектурних принад його вам знадобиться не більше години часу.

Наш короткий екскурс по найцікавіших пам’ятках Судової Вишні

При в’їзді в Судову Вишню з півдня, високо на пагорбі, ліворуч від траси обведений оборонним муром — височіє колишній монастир оо. францисканців-реформатів, що має давню історію…

Дідичі Судової Вишні, львівський каштелян Ян Семінський та київський ловчий Франциск Завадський, заклали 1730 р. монастир Братів Менших (оо. францисканів-реформатів) на місці колишнього середньовічного замочку. При монастирі стояв костел Внебовзяття Найсвятішої Діви Марії, зведений відомим італійським архітектором Паоло Фонтана. В Польщі цей храм був знаний завдяки образу св. Антонія Падуанського, що знаходився на вівтарі, присвяченому цьому святому. І почалося — від 1752 р. із Судової Вишні йдуть новина за новиною, чудо за чудом.

У місто линули великі юрби людей всі, хто мріяв про видужання чи вирішення своїх проблем…

Брати Менші залишили Вишню у вересні 1945 р. У приміщеннях монастиря розташувався заклад для психічно хворих та неповносправних, а після 2 Світової війни, коли прийшла комуністична влада, костел було замкнено, і з 1947 р. тут знаходився склад солі, пізніше — склад меблів та льону. Згодом храм був перебудований на будинок (див. фото). Все, що ще залишилося — було розкрадено і знищено. На сьогодні про величний монастирський комплекс нагадують лише оборонні мури з контфорсами та риси колишнього костелу, що виявляються в будинку. Тепер колишній монастир можна оглянути лише ззовні (на жаль)…

Опісля спускаємося вузькою вуличкою, що виведе нас в центр міста, обачі дороги розташований мурований храм 1910 р.

Одразу ж, за храмом можна оглянути кілька старих сецесійних кам’яничок, посеред яких, скромно, «втиснулась» ратуша міста Судова Вишня.

Від ратуші видніється висока вежа костелу, на сьогодні це парафіяльний храм Матері Божої Помічниці Вірних (Naswietszej Panny Marii Wspomozenia Wiernych), 1884-1890 рр.

Перша світова війна не надто гарно вплинула на його архітектуру, тому в міжвоєнний час святиню намагалися реставрувати. В радянський час костел використовували не за призначенням. Повернули храм парафіянам Судової Вишні 1989 року. Головний вівтар було знищено, тож на його місце поставили схожий вівтар із села Тамановичі.

Цікавою пам’яткою для любителів покинутої архітектури стане палац першої половини 19 ст. без даху, нині споруда перебуває у стані повної руїни (до 1994 р. у ньому розміщувався інтернат). На жаль, через брак часу, палац невдалося оглянути.

P/S Велика подяка за надані матеріали для статті сайту Провінції св. Арх. Михаїла Ордену Братів Менших в Україні http://www.ofm.org.ua/.

Постать святого Яна Непомуцького в архітектурній творчості Галичини

1. Село Волостків (Мостиський район, Львівська область). Придорожня фігура св. Яна Непомуки.

2. Село Костеїв (Жовківський район, Львівська область). Скульптура в цвинтарній капличці св. Яна Непомуки 1796 р.

3. Село Сидорів (Гусятинський район, Тернопільська область). Скульптура св. Яна Непомуки в капличці біля костьолу Калиновських.



4. Село Новий Милятин (Буський район, Львівська область). Скульптура св. Яна Непомуки в ніші костьолу Воздвиження Хреста 1740-1790 рр. (Фото Хребтієвський О.)

5. місто Буськ (Львівська область). Надгробна скульптура св. Яна Непомуцького на старому цвинтарі.

6. місто Комарно (Городоцький р-н, Львівська область). Скульптура св. Яна Непомуцького біля цвинтарної каплиці.

7. місто Комарно (Городоцький р-н, Львівська область). Надгробна скульптура св. Яна Непомуцького на старому цвинтарі (Фото Хребтієвський О.).

8. село Ушня (Золочівський р-н, Львівська обл.). Придорожня дерев’яна капличка 18 ст. із фігурою св. Яна Непомуки.

9. село Кути (Буський район, Львівська обл.). Придорожня фігура св. Яна Непомуки. Фото Хребтієвський О.

10. Село Суходіл (Перемишлянський р-н, Львівська область). Фігура св. Яна Непомуки. Розташована у північних околицях села. Фото Хребтієвський О. листопад 2010.

11. Пустомити-Лісневичі (Львівська область). Надгробна фігура св. Яна Непомуки на цвинатрі в Лісневичах. Фото січень 2011.

12. смт. Щирець. Фігура св. Яна Непомуки біля костелу св. єп. Станіслава. Фото січень 2011.

13.Підкамінь. Каплиця св. Яна Непомуки, посв. 1772 р. Фото червень 2010.

14.Село Лешнів. Костел оо. Бернардинів. Серпень 2013.

15. Золочів. Фігура св. Яна біля церкви св. Миколи