Незабутня мандрівка Надбужанщиною

1.Великосілки. У цьому селі є одна з тих дерев’яних церков Львівщини, що будувалися в кінці 19 — на поч. 20 століття. Від решти дерев’яних храмів області вони вирізняються розмірами і цікавими деталями. Святиня у Великосілках (польська назва села — Желехів Великий) розташована в центрі села, збудована у 1892 році і освячена на празник св. Параскеви. Храм вражає своєю пластикою і довершеністю форм — це треба бачити.

А опасання тут таке, що я ще в жодній дерев’яній церкві такого не зустрічав, десь біля 2 м.

Колись у Великосілках був парафіяльний осередок з дерев’яним костелом який, на жаль, до сьогодні не зберігся — на його місці тепер стоїть хрест, який нагадує що колись тут була святиня. Оглянувши церкву у Великосілках повертаємося на дорогу і прямуємо до села Стрептів, що є 2-гим «пунктом» нашої туристичної мандрівки.

2.Стрептів. На початку села, при дорозі знаходиться римо-католицька каплиця Божого Милосердя з 1894 року. Після 2-ої Світової війни закрита, повернена вірним у 1990 році. Каплиця розташована на цвинтарі. Звертає увагу сигнатура святині, у якій розташований невеликий дзвін. Над порталом каплиці є старий напівзатертий напис на польський мові (уривок з Євангелії).

В іншому кінці села, при дорозі на Деревляни знаходиться дерев’яна церква свв. Кузьми і Дем’яна 1759 р.

Із Стрептова наш маршрут пролягає до села Волиця-Деревлянська. Щоб дістатись цього поселення, необхідно із села Деревляни перейти ось такий екстремальний дерев’яний міст (Карвацький Роман на мості); переходячи який відчуваєш збільшення адреналіну в крові:)

3.Волиця-Деревлянська. Тут ми оглядали наступні споруди: перша з них дерев’яна церква Вознесення Господнього (зустрічав ще інший титул — Воздвиження) з 1680 року.

Якщо їхати в неділю чи свято, то обов’язково варто зайти всередину святині. В інтер’єрі церкви зберігся цінний іконостас з іконами виконаними в 1680-1682 роках майстром жовківської школи іконопису Іваном Рутковичем.

Іконостас храму у Волиці-Деревлянській вважається одним з найдовершеніших по своїй мистецькій цінності.

Дерев’яна церква використовується православною громадою села, а от греко-католики послуговуються колишнім костелом, збудованим очевидно на поч. 20 ст. За словами місцевого жителя, святиня перебувала в стані опущення, але спільними зусиллями її вдалося врятувати.

Далі маршрут пролягав долиною Бугу і наступне село в яке ми завітали називається Побужани, в якому є неменш гарна дерев’яна церква Воскресіння Господнього 1777р.

Дуже гарна церковця:) Розташована біля мурованого храму. Очевидно, що не використовується.

Далі переходимо ще один міст (знайти який без допомоги місцевих практично неможливо) через Буг і опиняємося знову по той бік річки. Тепер це вже село Ракобовти, в якому теж є на що подивитись.

5.Ракобовти. Це перш за все дерев’яна церква Успення Пресвятої Богородиці 1937 р. біля якої є могила Степана Навроцького (1922-1944 рр.), стигматика. Про незвичайне життя цього хлопця можна почитати тут — http://www.ukrcenter.com/Література/О-Сопуляк/20632/Український-стигматик-Степан-Навроцький.

Помолившись біля могили ми оглянули інтер’єр храму, а він от-такий…

6.Буськ. Ракобовти розташовані за кілька км на північ від Буська — Надбужанської Венеції. Це є і кінцевий пункт нашого маршруту вздовж Бугу. Наперед зазначу, що до того в Буську бував не раз, але якось за раз не все оглянув. Ось тепер оглянувши майже всі пам’ятки цього міста, можна розповісти і про нього. Отож попорядку що і до чого, і як гуляти Буськом.

Містечко з бл. 9-тис. населенням, розташоване над Бугом в устях рік Полтви і Солотвини, при київській трасі. Буськ є одним із найстаріших міст Галичини. Городище існувало тут вже в 11 столітті, а в літописах Буськ згадується у 1097 році.

В південній частині міста, як їхати з Красне, недалеко від цвинтаря, є ось така мурована церква.

Варто зауважити, що Буськ є одним з тих міст, який зберіг своє оригінальне планування. В центрі містечка красується ратуша, збудована у 1999 році — це остання ратуша збудована в Україні у ХХ ст.

Біля ратуші є храм Св. Петра і Павла УПЦ КП, 1998 року.

Неподалік від ринку є синагога, яка збудована у 1842-1843 роках в стилі близькому до пізнього барокко. Після Другої Світової війни використовувалася як магазин буд. матеріалів, а згодом стояла пусткою. Нині синагога використовується як житловий будинок.

За синагогою є мурована церква св. Миколая 1914-1938 рр.

Далі йдемо прямо дорогою, оминаючи школу, виходимо на простору долину — передмістя Буську Друга Сторона, де по той бік річки є чи не найоригінальніша церква Галичини — дерев’яна церква св. Параскеви 1708 р. Одна з моїх улюблених, бо довелось побувати навіть всередині. З центру до неї потрібно пройти кілометра півтора — два. У 1983 р. церкву почали реставрувати. Завдячуючи отцю-пароху храм перебуває у задовільному стані, хоча правиться у ньому лише на свята.

Інтер’єр храму св. Параскеви в Буську. Привертають увагу оригінальні розписи з 19 століття.

На південь від церкви знаходиться закинутий кіркут.

Повертаємся до центру, де біля ринку знаходиться бароковий костел св. Станіслава і Матері Божої Рожанцовей, збудований в 1772-1779 роках за проектом Франці Крегля на місці знищеної дерев’яної святині. Збудований костел на взірець храму в Годовиці, запроектованим при арх. Бернарду Меретину, а також недалекому Лопатину.

На захід від центральної частини міста є ще одне давнє передмістя Буська — Воляни.

Те що там є вас захопить, принаймні нас дуже захопило, а це дерев’яна церква св.Онуфрія, 1680 року, відновлена 1758. Знайти її не легко, тому потрібно скористатися допомогою місцевих жителів. Варто її відвідати обов’язково, хоча нещодавнє оновлення покриття храму, значно спотворило ховнішній вигляд храму:(

Щоб описати враження від цього храму, наведу лише два коментарі безпосередніх очевидців:

Це найкраща дерев’яна церква яку я тільки бачив. От як би вона ще під гонтом була, і розфарбували би її якіснішою фарбою. То я б взагалі вимагав би її в ЮНЕСКО занести:)). А знаходиться вона в такому живописному і тихому місці, серед валів давнього городища. Сядеш на секунду, задивишся на неї, і відчуваєш, ніби у рай потрапив. Аж йти нехочеться! (Карвацький Роман)

Особливо як з тих дерев на пагорбі білі пелюстки падають,а вітер колише деревця і всюди світло й тінь мерехтять, місце взагалі казкове-зза валів міста не видно тільки церква з дзвіницею і квітучі дерева. Рай. Однозначно! (Олексій Хребтієвський)

Так що, якщо хочите побачити рай приїжджайте на Воляни в Буськ, але десь так в квітні-травні:)

Поблизу храму є дзвіниця з 18 століття, стоїть на захід від церкви, у місці розриву валів давнього городища. Колись на цьому місці стояв монастир оо. василіян, знищений під час нападу козаків у 1654 році.

У даному випадку якраз місце прикрашає церкву, а не навпаки, тому перше враження від святині захоплююче-дивовижне.

І накінець, казкове фото від Хребтієвського Олексія, як то кажуть, без коментарів.

Як ми мерзли в Кутах та про церкву яку врятували студенти

Село в Буському районі Львівської області, розташоване за 3 км на північ від відомого всім Олеська. До поселення можна доїхати приміським поїздом або громадським транспортом, що є значно довше та й дорожче.

В Кутах є дві цікаві дерев’яні церкви — те що змусило нас приїхати сюди.

При дорозі, як іти від зупинки електрички є гарна фігура Святого Яна Непомуцького.

Трохи далі, на краю поселення, розташована 1-ша і старша з двох дерев’яних церков — церква Святого Архангела Михаїла. Михайлівська церква зберегла свою автентичність і первісний вид. Збудований храм був у 1697 році, а перебудований в 1865 році.

Після 2-ої Світової війни храм був замкнений і від тоді не використовувався. В 1974 році було проведено генеральний ремонт і передано храм під опіку Львівській Галереї Мистецтв, що в кінцевому результаті принесло цій церкві рятівну соломинку.

Михайлівська церква в Кутах типовий представник галицької школи дерев’яної архітектури. Складається з бабинця, ширшої від нього нави і низького п’ятикутного замкнутого вівтаря.

Бабинець покритий наметовим дахом, нава — дахом з потрійними заломами і невеликою вежею, а вівтар — восьмигранним, цибулистим куполем. Церква має опасання. Найголовнішою особливістю церкви є те, що її дах і стіни оббиті гонтом.

Біля церкви стоять руїни дерев’яної дзвіниці з 18 століття, яка колись як і церква, була покрита високим гонтовим дахом.

 

На одвірку західний дверей Михайлівської церкви вирізьблено старий напис.

В інтер’єрі храму — пусто. А тепер кілька слів про ту рятівну соломинку про яку я згадував вище. Михайлівська церква була під опікою Львівської галереї Мистецтв і ще в 2008 році була започаткована акція на збір коштів для реставрації та відновлення храму. На протязі більше ніж 2-ох років вдалося назбирати потрібну суму і святиня в Кутах відтепер заживе нових часів, часів частого відвідування як це і прийнято для церкви, але функціонуватиме вона в ролі музею (в ролі храму пам’яті, в якому будуть зібрані цікаві експонати з часів ОУН-УПА).

Наприкінці вересня урочисто було відкрито Михайлівську церкву, включивши її до маршруту «Золота Підкова». Пройшло 2 роки відколи ми там були, а як все змінилося…в добру сторону! Саме цікаве та й мабуть, найприємніше те, що кошти на віднову храму зібрали студенти, а не якісь там бізнесмени.

Оглянувши гонтову церкву, прогулянку Кутами слід продовжити в східну частину села, де стоїть не менш цікава, тепер вже діюча як храм церква Собору Пресвятої Богородиці. Збудована святиня у 1750 році, як і її супутниця гонтова «сестра» є пам’яткою архітектури національного значення.

Церква вражає своїми розмірами і силуетом.

До храму прилягає старий цвинтар, на якому розташована класицистична гробова каплиця з 1 половини 19 століття, збудована найправдоподібніше при власниках місцевого маєтку — Listowskich.

Каплиця симетрична в плані квадрату, кути якого творять 12 колон. Всередині каплиці — діра.

Це була подорож 2-річної давності і лише в Кути. Запитаєте що мене змусило написати про неї? Думаю, відповідь очевидна — це подія з Михайлівською церквою, яка тоді навіть і не вміщалася нам у головах. А приємно що таке трапилось. Побільше нам б такого.

Отож, хоч і намерзлися ми в Кутах, але це було приємно:)

лютий 2009

Улашківці (фотозвіт)

Початок — традиційно для більшості галицьких сіл: пасовище і корови, але тільки одна:)

Крута дорога до монастиря із Хресною Дорогою.

За переказами, монастир в Улашківцях існував ще з ХІV ст.

Монастир в Улашківцях відомий своїми чудотворними іконами, яких тут дві: Пресвятої Богородиці і св. Йоана Христителя.

Церква  Різдва Пресвятої Богородиці Улашківського монастиря Св. Івана Хрестителя. Зведена 1860-1868 роках (за іншими даними 1738 р.).

Історія Улашківської чудотворної ікони Богородиці бере свої початки у другій половині XVII ст. Знаходилася ця ікона в монастирському храмі. 1740 року російське військо пограбувало монастир, відіславши ігумена Йосифа Брилинського на заслання. Тоді й пропала ікона, але більше, ніж через два дисятиліття знову повернулася в обитель. Передала цю ікону 1765 року українська родина Добринських-Ратиборських в Улашківський василіянський монастир.

Біля монастиря є джерельце з дуже смачною водою.

За радянської влади через те, що чернеча обитель була зруйнована, а монастирська церква знаходилася у вкрай занедбаному стані, удотворна ікона Пресвятої Богородиці знаходилася в Улашківській парафіяльній церкві. Прощі відбуваються на празник Різдва Йоана Хрестителя — 7 липня (Джерело інформації: Ольга Жаровська. Паломницькі святині. Львів, видавництво «Свічадо», 2009. ст.-166-167.).

Одразу біля джерела, є руїни старого (колишнього) монастиря з печерою 18 ст.

Від руїн монастиря відкриваються дуже гарний краєвид.

Спустившись з гори, вже селом ми зустріли муровану церкву св. Йоана поч. 20 ст…

…і біля неї дерев’яну дзвіницю 17 ст. (обидві пам’ятки є в переліку місцевого значення).

На краю села, як їхати на Озеряни, стоїть пусткою старий колишній римо-католицький костьол 1908 року з дзвіницею.

квітень 2010