Відлуння історії

Потягло мене на щось загадкове, цікаве, те що несе в собі прадавній дух життя на галичанських землях. Вибрався в «гори» Опілля, там де колись вирувало життя…

На сучасній топокарті Львівської області ви не знайдете назви цих сіл (позначені вони як присілки села Суходіл Перемишлянського району Львівської області).

Як голосить відомий польських путівник «ZIEMIA LWOWSKA» ці польські поселення були знищені українськими націоналістами у 1944 році.

До цієї місцевості можна добратися двома шляхами: перший — із Суходолу (а до Суходолу через Вільховець із станції «Глібовичі» напрямку «Львів-Ходорів»), другий, як на мене, більш цікавий — через Вибранівку (про яку я писав у попередній статті), Бринці-Загірні, Березину.

Маршрут проходить мальовничою дорогою, яка подекуди не в найкращому стані, проте незручності компенсуються тим що бачиш — мальовничі узгір’я Опілля (західна частина Подільської височини. Переважні висоти 350-400 м), які де-не-де вкриті легким сніжком…

Чесно признаюсь вибрався сюди заради двох речей: природи і в надії знайти руїни костелу в лісі в колишньому польському селі Гутисько.

Перше фото ілюструє польське село під назвою «Гута Суходільська», що розташоване за 3 км на південь від Суходолу (в оригіналі — »Huta Suchodolska»). Фактично зараз це хутірок, всього лише десяток хат, але і там є життя, хоча відчуваєш що час наче зупинився. Новозбудована каплиця свідчить про те, що тут все-таки люди є, але хто зна як часто тут відправляються Богослужіння.

З історичних відомостей відомо що, 13 квітня 1944 року у цьому польському селі упівці вбили 23 поляки (за джерелом «ZIEMIA LWOWSKA»). Звичайно, що від поселення майже нічого не залишилося, але ті кількадесяток хат що ми бачили ілюструють трагічну сторінку у відносинах українсько-польських. Можливо, є там і люди, які були очевидцями цих подій.

Один старець з теперішнього присілку підтвердив що дійсно є руїни костелу на місці також тепер не існуючого польського поселення «Гутисько» і додав там де тепер обійстя Дубневичів. Порадувані хоч цим ми рушили далі…

Хоч довго вагались чи таки варто шукати костел, який знаходиться ще так далеко, а зважаючи на короткий світловий день не хотілося, щоб «гори» Опілля «спіймали» нас у присмерках. Довго вагаючись, ми таки вирішили спробувати, хоч реально ризикували.

Перша спроба виявилась невдала, оскільки ми повернули не та ту грунтівку (фото 2), а як виявилось це була грунтівка на лісорубку яких тут вдосталь.

Hucisko було найбільшим з-поміж усіх довколишніх польських сіл. Розташована поляна над потоком Басарів, 4 км на захід від Суходолу. За історичними джерелами перед 2 Світовою війною тут мешкало бл. 600 поляків. 12 квітня 1944 року загін ОУН-УПА вбив 118 мешканців Гутиська і спалив саме село. Така доля спіткала і поселення Miedziaki, що розташовувалось трохи далі на захід від Гутиська.

Тепер на місці колишнього села є велика поляна, що з усіх боків оточена лісистими пагорбами. На поляні, яку очевидно хтось взяв собі у приватну власність розташований став, загороджені поля, приватні будинки, тощо. Лише кілька хат, можливо, належать колишньому Гутиську.

Як і в Гуті Суходільській, в Гутисько є капличка:

Спостерігаючи все це, ми не забувли про костел, який знаходився ще десь там…

Одна бабця скерувала нас на правильну доріжку. Але як виявилось пізніше це були марні пошуки, адже як можна знайти костел без допоміжних відомостей його точного місцерозташування. Так ми знали приблизно місцезнаходження, але не точне…

Ось тому пошуки виявились марними, хоча зовсім нас не розчарували. Адже ми отримали те чого хотіли: спокою, тиші, природи.

Тут нижче поміщу джі-пі-ес координати розташування  костелу в Гутисько, які мені надіслав Віктор Громик (http://www.decerkva.org.ua/). Можливо знайдуться сміливці, які вирішать повторити наш маршрут і все-таки спробують віднайти цей костел…

До речі, можна спробувати поїхати зі сторони села Поляна. Можливо, колись ще й так спробуємо…

Дорога назад була не дуже втішною, до певного розчарувння додалася ще багнюка, яка прилипала до взуття при кожному наступному кроці.

Додому повертались через Суходіл і Вільховець.

Ця подорож показала що жодні розчарування і невдачі не можуть «підкосити» завзятих і невтомних мандрівників, завжди потрібно йти до своєї мети незважаючи ні на що…(ось такий то девіз в нас).

А в електропоїзді Олексій мені розповідав про закинуті села на Бродівщині, в одному з яких ніби-то збереглася стара польська дерев’яна капличка…

Вибранівка. Унікальний храм

Населений пункт при залізничній лінії «Львів-Ходорів-Чернівці». У селі збереглися дві цікаві сакральні пам’ятки архітектури. Добратись до Вибранівки — дуже просто — електропоїздом ходорівського напрямку.

Перша згадка про поселення ще в 1631 році як місто, яке мало цей статус до 1 Світової війни. У 18 і 19 століття місцеві землі належали родині Лосів, а від 2 пол. 19 ст. до 2 Св. війни — до Шептицьких.

У Вибранівці є унікальний храм у стилі ротонди, таких в Україні лише три!

Введенська церква у Вибранівці збудована у класицистичному стилі у 1800 році, на кошти власниці місцевого маєтку Розалії Лось (Rozalii Los).

Фронтон церкви увінчаний фігурами Святих, над якими є різьблення «Всевидюче око», а під ним ікона «Введення у Храм Пресвятої Діви Марії».

На території храму є дзвіниця з того ж періоду що церква і два багато оздоблені надгробки. Усе це творить чудове поєднання релігійного комплексу у Вибранівці.

Недалеко від церкви є споруди колишнього палацу з 19 ст. що належали Лосям і Шептицьким.

Другою цікавою пам’ яткою Вибранівки є колишня римо-католицька каплиця Найсвятішого Серця Ісуса, яка тепер стоїть пусткою…лише неприємний запах що просочив її стіни вказує на те що тут було.

Збудована каплиця в 30-тих роках 20 ст.

Вибранівка є зручним пунктом для початку пішохідних маршрутів по Опіллю.