Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 8. Римо-католицький цвинтар

Неподалік, на схилі Монастирської гори (Гори Рожанцової), знаходиться цікавий римо-католицький цвинтар, заснований перед 1787 р.

В його центрі стоїть каплиця з 1796-1797 рр., збудована з цегли і каміння, що походить з розібраної монастирської брами.

Середину каплиці прикрашено фресками з 1797 р., виконання яких профінансували С.Чарновський і П.Конопка. В 1861 р. проведено грунтовний ремонт каплиці, цього ж року її повторно освячено.

Під каплицею є підземелля, в яких містяться гробівці домініканців і членів родини Цетнерів. Спочив тут також домініканський історик Садок Барач (про цю непересічну особистість можна почитати тут, там же праці Бароча).

Каплиця була пошкоджена у 1944 р. і не діюча після 2-ї Св. війни. Каплицю відремонтували в 2000 р. і тепер нею послуговуються місцеві римо-католики.

На цвинтарі є надгробки домініканських монахів і жителів навколишніх поселень з XIX — поч. XX ст.

Також можна оглянути руїну ще однієї каплиці, очевидно гробової, розташована вона біля муру, недалеко входу на кладовище.

Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 7. Капличка св. Вінцента Ферерія (кін. XVIII ст. — поч. XIX ст.)

Капличка Св. Вінцента Ферерія повстала очевидно під кінець 18 або на поч. 19 ст. Грунтовно відновлена при о. Д. Уфриєвича, який повторно посвятив її в 1861 р. В 1892 р. Альберт Цетнер провів з власних фундацій черговий ремонт святині. В останніх роках капличка відремонтована при студитах.

Капличка Св. Вінцента Ферерія (1350-1419; католицький святий , чернець-домініканець , філософ, богослов і проповідник. Вікентій Феррер добровільно практикував суворі аскетичні практики, круглий рік дотримувався строгого посту, спав на голій землі, пересувався тільки пішки. Вікентій Феррер був канонізований Папою Калікстом III в 1455) збудована на південний захід від костелу, мурована, ажурова, складеється з 4-ох колон. Від фронту над аркадою є невелика прямокутна табличка з написом: OH |AC| 1892. Всередині кам’яна скульптура св. Вінцента Ферерія з 2 пол. 18 століття.

Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 6. Каплиця св. Роха (1772)

На похованнях епідемії чуми, яка оповила Підкамінь в 1770 р., побудовано зусиллями о. Генріка Руссіяна каплицю Св. Роха (читати про святого на «Вікіпедії»), що була посвячена в 1772 р. Її ґрунтовний ремонт проведено в 1898 р. Того ж року поліпшено стіни каплиці, збудовано до неї сходи і мур. Повторне посвячення відбулось в 1898 р. За совєтських часів каплиця втратила дахи, склепіння і вистрій інтер’єру. Тепер будівля належить студитам, планується її реставрація.

Каплиця розташована на південний захід від монастиря, на місці цвинтаря. Трикутний фронтон над переднім фасадом увінчаний аркадовою нішею з кам’яною скульптурою Св. Роха (скульптура походить з 2 пол. 18 ст.).

Інтер’єр прикрашений частково збереженими розписами з 18 ст. Первинно, всередині святині був дерев’яний вівтар з 1898 р., оздоблений різьбами домініканських святих, що походили з каплиці Стіп Матері Божої.

Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 5. Каплиця св. Юди Тадея (1788)

Будівництво каплиці закінчено очевидно перед 1788 р., тому що в тім часі Папа Пій 6 надав повний відпуст для вірних. Ремонт каплиці проведено в 1898 р. Мулярі Симон Святоянський і Флоріан Вітер зміцнили стіни і полагодили штукатурку. Каплиця була посвячена в 1898 р. За совєтських часів каплиця стала покинутою. Під кінець 60-тих років 20 ст. була піддана грунтовному ремонтові.

Каплиця св. Юди Тадея розташована на північ від монастиря, недалеко від каменя-велетня (по дорозі до нього). Цікавими елементами зовнішнього декору святині є передній фасад артикульований тосканськими пілястрами.

Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 4. Каплиця Стіп Матері Божої (1739-1741)

В місці, на якому стоїть сьогодні каплиця, в 16 ст. об’явилася Матір Божа з Дитятком і залишила сліди своїх стіп на камені. В 1616 р. золочівський війт Ян Богуш, отримавши в Підкамені оздоровлення, побудував на місці об’явдення Марії дерев’яну каплицю, яку названо каплиця Стіп Матері Божої. Якщо вірити іконографічним переказам, була це повздовжня святиня, накрита двосхилим дахом, з невеликою вежечкою увінчаною куполком. В тій святині, крім незвичайної реліквії, була копія образу Матері Божої Болонської.

В 1730 р. прибув до кляштору в Підкамені Стефан Лідоховський, котрий оголосив намір побудови мурованого костелу на місці пошкодженої каплиці і записав на ті цілі 1000 дукатів. Вже в 1731 р. Адам Ксаверій Война посвятив камінь (фундамент) каплиці. Однак після смерті Лідоховського, його спадкоємці відмовили оплату коштів на це починання, що затримало розпочате будівництво. Праці при будові каплиці тривали правдоподібно до 1741 р., коли Папа Бенедикт 14 обдарив святиню спеціальними привілеями. Збудована вона була за проектом арх. Антоніо Кастеллі, внутрішня декорація виконана Францішком Каппоні.

В 1788 р. каплицю Стіп Матері Божої передано греко-католикам як компенсація за розібрану церкву Спаса біля Чортового Каменя. В 1854 р. закінчено будівництво муру навколо каплиці, а в 1930 р. проведено її ремонт, в тому часі А.Кучером з Тернополя оздоблено святиню розписами.

Віднайти каплицю Стіп Матері Божої не важко, вона розташована на схилі Рожанцової Гори, на захід від монастиря.

Скульптура св. Онуфрія на кам’яному мурі каплиці Стіп Матері Божої в Підкамені.

Після 1946 р. церква прийнята православними, в руках яких залишається до сьогодні (УАПЦ).

Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 3. Каплиця св. Яна Непомуки (1772)

На південь від костелу, на місці старого цвинтаря, стоїть каплиця Св. Яна Непомуки, що призначалась для похоронних відправ.

Каплицю посвячено в 1772 р.

В 1920 р. підземелля каплиці були сплюндровані жовнірами з армії Будинного (Budionnego), які порозбивали пам’яткові труни. Після 2-ї Св. війни знищено оснащення каплиці.

Каплиця знаходиться на кляшторному цвинтарі, фасадом орієнтована на захід. Мурована з каміння і цегли, штукатурена, у плані квадрату. Від фасаду розміщені сходи з балюстрадою, що виводять до входу. Фасад трьохосьовий, поділений дорицькими пілястрами. На кутах будівлі кам’яні вазони. Дах кулястий, покритий бляхою.

 

 

Червоноград і околиці. Фотозвіт

Сілець. Розташоване між шахтарськими містечками Гірник і Соснівка. Перша згадка у 1665 р. В селі є дерев’яна церква Собору Богородиці з 1762 р., перебудована в 1880 р. Святиня у плані хреста, з високим бабенцем, навою і вівтарем. Центральну частину увінчує восьмибічна баня.

 

Інтер’єр дерев’яної церкви у с. Сілець

Недалеко церкви, при дорозі на цвинтарі стоїть каплиця з поч. 20 ст. (?). Святиня покрита шифером і обштукатурена. На сьогодні використовується для поминальних відправ.

 

На північ від села Сілець, при залізничній колії до Львова, за 6 км від Червонограду розташоване село Межиріччя, яке раніше називалося Пархач. Поселення виникло у 70-тих роках 18 століття. Перед 2-ою Св. війною більшість жителів його становили українці, але мешкало тут також бл. 300 поляків.

В селі знаходиться дерев’яна церква св. Василія Великого з 1887 р. Святиня була замкнена з 1972 р. і лише у 1989 р. її повернули вірним. Кожна з трьох її частин увінчана великими банями.

Недалеко від церкви, на цвинтарі стоїть дерев’яна каплиця з кін. 19 — поч. 20 ст. (?).

 

Дерев’яна церква в с. Межиріччя (вид збоку).

В західній частині села, при дорозі з Червонограду знаходиться неоготична каплиця Благовіщення Пресвятої Діви Марії з 1903 року. Римсько-католицька громада села належала до парафії у Кристинополі. Після 2-ї Св. війни святиня не використовувалася. 1991 року колишня надгробна каплиця у Межиріччі відновила свою роботу у якості святині всієї червоноградської парафії. Є це будівля у плані прямокутника, покрита високим дахом. У вході ostrolukowy портал.

 

З іншого боку при дорозі знаходиться ось така каплиця

Червоноград. Розташоване на північному краю Побужжя, у місці впадіння до Західного Бугу його приток Солокій і Рати, за 73 км на північ від обласного центру і за 10 км на південь від Сокаля. Місто обласного підпорядкування. До 1951 р. — назва Кристинопіль. Нараховує 75 тис. мшк. і є третім за кількістю населення містом у Львівській області (після Львова і Дрогобича). Утворене після 2-ї Св. війни як головний центр Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну, поглинувши давнє надбужанське містечко Кристинопіль.

Кристинопіль заснував 1692 року краківський воєвода та коронний гетьман Польщі Фелікс Казимир Потоцький (1770-1772) на землях села Новий Двір, назвавши його за іменем своєї дружини. З 1692 року по 1704 рік тривало спорудження нового мурованого костелу Зіслання Святого Духа у стилі бароко на місці старого, який згорів. Фінансував будівництво святині Йосип Потоцький (за іншою інформацією Фелікс Потоцький). Син останнього Францішек Салезій Потоцький, який поселився в Кристинополі, на місці давньої садиби збудувавнову розкішну резиденцію (1756-1762), а в 1771-1776 рр. — василіянський монастир.

У збудованому після війни середмісті Червонограду немає цікавих об’єктів для туриста. На увагу заслуговує натомість стара частина міста, давній Кристинопіль, розташований на південь від центру. Вона зберегла характер давнього містечка. Осередком історичного урбаністичного укладу є видовжений палац, поблизу якого зосередилися головні пам’ятки.

На південний схід від обидвох святинь (василіянського монастиря і колишнього костелу і монастиря бернардинів), на краю долини Бугу стоїть бароковий палац Потоцьких, збудований в 1756-1762 рр. для Францішка Салезія Потоцького за проектом французького архітектора П’єра Ріко де Тіргайля, перебудований в 1872 р. З різними перебудовами кристинопольський палац перетривав до Першої світової війни, коли був зруйнований. У міжвоєнний період власники робили спроьи його відбудови з пристосуванням приміщень для нових потреб, але ці роботи перекреслила у 1939 р. війна. Тепер споруда використовується під експозиційні приміщення відділу Львівського музею історії релігії.

 

 

Вигляд палацу Потоцьких у м. Червонограді (фасадна сторона).

Вигляд палацу Потоцьких у м. Червонограді (тильна сторона).

 

 

Новий житловий район у м. Червонограді.

Палац в центральній частині старого Кристинополя.

Василіянський монастир. Монастир оо. Василіян закладений при Ф. С. Потоцькому в 1763 р. і збудований в 1771-1776 рр. за проектом Йогана Зельнера (Johanna Zellnera). Монастир був закритий в 1946 р., після ремонту в 1978-1980 рр. його будинки використовувалися як музей атеїзму та історії релігії. В 1989 р. святиню повернули вірним.

Бароково-класицистична церква св. Юра є спорудою у плані прямокутника, накрита великим куполом.

Центральним елементом інтер’єру є оточена культом ікона Матері Божої Кристинопольської з 18 ст. В 1947 р. святиня була вивезена до василіянської церкви у Варшаві, в 1994 р. повернута до Кристинополя.

Колишній бернардинський костел. По протилежній стороні площі розташований костел Св. Духа. Його збудовано на початку 18 ст. в бароковому стилі, від 1797 р. виконував роль святині парафіяльної. 1927 р. відбулась її реставрація.Костел був діючий до виїзду польського населення в 1951 р., в подальшому залишився закритий.

У 1988 році частково зруйнований колишній бернардинський костел було передано місцевій релігійній громаді Української Автокефальної Православної Церкви. Після перебудови святиня стала п’ятикупольним храмом св. Володимира.

До нашого часу в інтер’єрі святині збереглися фрагменти фресків Станіслава Строїнського з 1756-1758 рр. і багато оздоблені пізньобарокові вівтарі. В костельній крипті були поховані три представника роду Потоцьких: фундатор костелу Фелікс Казимир, його син Йосиф і внук Францішек Салезій.

З півночі і сходу до святині прилягає корпус кляшторний, збудований в пол. 18 ст. за проектом Францішка Чаукі (Czayki).

 

Монастир оо. Василіян у Червонограді.

Декораційні елементи колишнього костелу бернардинів.

Варто відвідати старий кристинопольський цвинтар, що розташований при вул. Хмельницького, на північ від старого центру, недалеко нових житлових районів. Знаходиться на ньому зруйнована неокласицистична каплиця-усипальниця з гербом Пилява на фронтоні.

Село Острів. Розташоване на р. Солокії, притоці Західного Бугу, за 4 км на захід від Червонограду. Преша писемна згадка сягає 1419 р. В Острові знаходиться неовізантійська церква св. Арх. Михаїла, збудована в 1884-85 рр. за проектом Василя Нагірного у плані хреста, з одним великим куполом.

Збереглася також руїна костелу Внебовзяття Найсвятішої Марії Панни зруйнованого під час нападу бандерівців.

 

Інтер’єр костелу в Острові. Вид на фасадну сторону з середини.

Інтер’єр костелу в Острові. Вид на вівтарну частину.