Студентські роки. Подорожі 2007-2011. Підсумок

Поморяни. Ратуша

Поморяни. Замок

Дернів. Микитинська церква

Тадані. Дерев’яний костел Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і св. Теклі

Кам’янка-Буська. Костел Успіння Пресвятої Діви Марії

Бене. Костел

Страдч. Церква

Унів. Монастир

Новий Яр. Церква

Теребовля. Костел

Теребовля. Замок

Теребовля. Місто

Підгора. Руїни монастиря

Острівець. Костел

Зарваниця

Бобулинці. Стрипа і залишки каплички

Білявинці. Дерев’яна дзвіниця

Наварія. Костел

Сокаль-Жвирка. Монастир (нині тюрма)

Сокаль. Церква св. ап. Петра і Павла

Сокаль. Оборонна церква

Львів. Ратуша

Львів. Чорна кам’яниця

Львів. Домініканський кляштор

Лаврів. Монастир

Лісок. Баня

Раковець. Костел св. Валентина

Сіль. Церква св. Василія

Кострина. Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Ужок. Михайлівська церква

Вовків. Костел св. Марії Магдалини

Кугаїв. Цеоква Богоявлення Господнього

Борщовичі. Костел

Борщовичі. Церква

Верхня Білка. Костел

Глуховичі. Храм Воздвиження Чесного Хреста

Чишки. Костел св. Миколи

Коломия. Благовіщенська церква

Городенка. Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії

Городенка. Вірменський костел

Чернелиця. Костел

Чернелиця. Замок

Раковець. Вежа замку

Золотий Потік. Замок

Русилів. Водоспади

Язловець. Портал костелу

Язловець. Монастир сс. Непорочниць

Язловець. Всередині монастиря, одна із келій.

Язловець. Костел

Годовиця. Костел Всіх Святих

Ісаї. Михайлівська церква

Ісаї. Краєвид

Волиця-Деревлянська. Вознесенська церква

Побужани. Церква

Воля-Висоцька. Церква

Боянець. Верх церкви

Боянець. Церква

Боянець. Чудотворна ікона Серця Ісусового

Великі Мости. Синагога

Великі Мости. Іконостас мурованої церкви

Невицьке. Замок

Невицьке. Я на руїнах замку

Невицьке. Замок

Невицьке. Вікно у замку

Ужгород. Замок

Ужгород. Михайлівська церква

Середнє. Руїни замку

Глиняни. Фреска Святої Трійці на склепінні костелу.

Вижняни. Розпис всередині Миколаївського костелу

Чорний Острів. Дерев’яний костел

Львів. Церква св. мч. Йосафата

Дрогобич. Ратуша

Дрогобич. Дзвіниця костелу

Дрогобич. Дзвіниця Воздвиженської церкви

Воздвиженська церква

Дрогобич. Церква Св. Юрія. Іконостас

Я на фоні церкви

Деталі церкви

Стара Скварява. Церква св. арх. Михаїла

Солонське. Дерев’яний костел

Церква

Сулимів. Церква

Куликів. Костел

Костеїв. Костел

Костеїв. Капличка св. Яна Непомуки

Борщовичі. Костел

Буцнів

Село розташоване на правому березі річки Серет, за 10 км від Тернополя. Перша писемна згадка — 1464 р. 1469 р. Буцнів як містечко отримав магдебурзьке право. У 1 пол. 16 ст. збудовано замок, який 1850 р. Серватовські перебудували на палац (згорів 1915 р.).

На початку 18 ст. Буцнів належав родині Шумлянських, які уфундували тут монастир оо. Василіянів. У 1838 р. Буцнів втратив статус міста. Після Шумлянських староство перейшло до Руджинських. Після розділу маєток перейняла австрійська влада. Близько 1840 р. був куплений Серватовськими і в їх руках залишився до 2 Світової війни.


Першою пам’ятковою святинею Буцнева є римо-католицький костел (за поляками — св. Петра/св. Войцеха, за нашими дослідниками — св. Адальберта і Різдва Пресвятої Діви Марії), збудований у 1887-1888 роках за проектом архітектора Ю. Захаровича, завдяки фундації Теодора Серватовського. Після 2 Св. війни закритий, в кін. 20 ст. переданий громаді УАПЦ (за іншими даними колишній костел належить громаді УПЦ КП). Я схиляюся до думки що церква належить УГКЦ, а костел — УАПЦ.

Святиня має еклектичну (змішану) архітектуру з перевагою неоготичних і неороманських рис. Є тринавною, на плані хреста, з трансептом, 5-гранним замкнутим вівтарем і 2-ома захристіями. На перехрестям нав — 8-бічна сигнатура (дуже великий плюс що православні замість сигнатури не збудували бані — інакше б костел втратив свій привабливий зовнішній вигляд).

Цікавим і вартим уваги архітектурним елементом костелу є оригінальний неороманський надгробок Серватовських що вбудований назовні в тильній стороні вівтаря. Костел оточений кам’яною огорожею з дзвіницею-брамою.

При перехресті доріг в центрі села розташована барокова греко-католицька (за іншими джерелами УПЦ КП; П.С. на місці невдалось встановити приналежність) церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, збудована в 1744 р. при старості Андрію Шумлянському для місцевого монастиря василіянів. Деякі джерела твердять що церква перебудована з костелу, але я все-таки схиляюся до думки що дана споруда є церквою з початку свого існування. В храмі знаходиться шанована вірними ікона Матері Божої Буцнівської, стіни і склепіння розмальовував у 1880-тих роках К. Устиянович.

Святиня обведена муром з брамою і 2-ома бічними хвіртками (час будівництва цього комплексу сягає 18 ст. і є пам’яткою архітектури національного значення).

Біля огородження стоїть кам’яна фігура з хрестом, зведена на пам’ятку про скасування панщини в 1848 р.

По дорозі назад (на село Острів) ще раз сфотографував костел.

Умовною межею між Буцневом і Островом (про це село в наступній статті) є кам’яний залізничний міст (віадукт) на  лінії «Тернопіль-Ходорів», збудований в 1897 р. (відновлений в 1928-1930 рр. за проектом архітектора Балабана).

Новий Витків

Новий Витків розташований при трасі з Червоногруда над потоком, який впадає в р. Білосток, за 12 км на пн. зах. від районного центру (м. Радехів). Перша згадка про Витків (нині селище Новий Витків) походить з 1455 р., колишнє містечко є батьківщиною знаменитого Олександра Мишуги (1853-1923 рр.), європейської слави оперного співака (у селі можна оглянути музей і пам’ятник артистові, а на місцевому цвинтарі – його могилу). Після 2 Св. війни до складу села увійшов і Старий Витків. Поселення було у приватній власності.

Старий Витків був власністю Храпків, натомість Витків Новий належав Лянцкоронським. З часом обидва поселеня перейшли до рук Лянцкоронських.

У 1675 р. галицький каштелян Ян Лянцкоронський розпочав, а згодом його син Вацлав завершив будівництво мурованого костелу августинського монастиря.

Наприкінці 17 ст. землі перейшли до Потоцьких. У ті часи Витків став місцем проведення провінційних августинських капітул. Від Потоцьких маєтки перейшли до Коморовскіх, а у них відкупила родина Мір з Радехова. У 1786 р. австрійська влада ліквідувала монастир і католицьку парафію. У 19 ст. і до 1939 р. маєток належав родині Бадені.

Новий Витків відомий в історії трагічною долею Гертруди Коморовської (1754-1771 рр.) із сусіднього Сушного.

Красуня, що походила зі знаного і заможного, хоча і не магнатського роду, запала в око спадкоємцю маєтків Потоцьких з Христинополя, белзькому старості Потоцькому Щасному, що став потім руським воєводою і славним купцем. Усупереч волі своїх батьків Потоцький Щасний у листопаді 1770 р. заручився з Ґертрудою у Сушному. Місяць потому відбувся таємний шлюб у греко-католицькій церкві у недалеких Нестаничах. Батько молодого, київський воєвода Франц Салезій Потоцький, який мріяв оженити сина з дівчиною, рівною їм за станом, одразу почав змушувати сина до визнання шлюбу недійсним. На час вирішення проблеми Ґертруду повинні були насильно помістити до монастиря. Про ті плани довідалися батьки молодої — саноцький каштелян Якуб Коморовскі і його дружина Антоніна. Вони вирішили вивезти доньку до Львова. Дорогою родина затрималася у своєму маєтку у Новосілках, де 13 лютого 1771 р. їх наздогнали люди Потоцького. Ґертруду накрили кожухами і сорочками, аби не було чути її криків, і повезли до Христинополя. Нещасна молода жінка очевидно задушилася під тим тягарем. У кожному разі, перед приїздом до Христинополя уже було відомо, що вона мертва. Викрадачі утопили її тіло в ополонці, однак точне місце тієї трагічної події невідоме. Навесні у Бугу під Конотопами, що нижче Сокаля, знайшли рештки Ґертруди Коморовскої.

У 1772 р. померли батьки Потоцького Щасного, а проти нього самого Коморовскі розпочали процес, що закінчився два роки потому смертним вироком безпосереднім виконавцям викрадення молодої жінки (вони уникли покарання, утікаючи і переховуючись). Потоцький Щасний мусив виплатити величезну суму відшкодування. Не маючи готівки, Потоцький віддав Коморовскім частину своїх земель разом з Новим Витковим і його околицями. Завдяки отриманому відшкодуванню Коморовскі стали настільки багатими, що коли їхня молодша донька Кордуля виходила заміж за кузина Щасного, останнього белзького воєводу Теодора Потоцького, її визнали уже як гідну партію для спадкоємця магнатського роду.

Ця трагічна історія стала відомою завдяки численним літературним творам на її основі. Найбільш відомою з них є видана у 1825 р. поетична повість Антонія Мальчевского «Марія», що стала лібрето для кількох опер. Трагічну історію Ґертруди описували також Юліуш Словацкі, Йозеф Коженьовскі, Йозеф Іґнацій Крашевскі і Марія Помєжанска.

У 1777 р. рештки Ґертруди Коморовскої, перенесені з тимчасового поховання у Конотопах, поховали у підземеллях костьолу оо. августинців у Новому Віткові. Поруч з нею згодом були поховані її батьки — Якуб і Антоніна Коморовскі. У 1909 р. Стефан Бадені збудував поблизу костьола каплицю і з крипти могили були перенесені до каплиці з написом «Пам’яті Ґертруди з Коморовскіх Потоцької».

Ця каплиця існує до тепер, але уже без напису і порожня усередині. Домовини Коморовскіх були знищені у 1920 р. під час нападу більшовиків. Як твердять місцеві мешканці, після 2 Світової війни рештки Коморовскіх були знову кинуті у підземелля костьолу, а залізні труни використовували для води, якою поїли коней у місцевому колгоспі.

Поблизу каплиці стоїть колишній августинський костел Святої Трійці з 1675 р.

Спалений під час нападу УПА весною 1944 р., після війни використовувався як магазин, а тепер покинутий і зруйнований. Зберігся перебудований головний корпус святині в плані прямокутника, покритий частково пошкоджений дахом. Первісні вікна були замуровані і замінені новими з меншими отворами. Бічні нави монастиря були розібрані ще у 19 ст. В інтер’єрі колишньої святині поділено на два поверхи і нестерпно тхне хімікатами. До 2 Св. війни у костелі зберігався чудотворний образ Матері Божої Розрадниці. За місцевими легендами, він походив з Візантії. Виїжджаючи у 1945 р., поляки забрали образ і тепер він зберігається у парафіяльному костелі у місці Олава на Нижній Сілезії. Однак, достеменно невідомо, чи це оригінал, подарований Лянцкоронським, чи його пізніша копія. У захристії костелу зберігався також інший чудотворний образ – виконана у 1670 р. копія Матері Божої Луцької. Тепер ікона знаходиться у костелі у Сєдліцах, поблизу Олави. За її взірцем виконано ще одну копію, яку в 1939 р. розміщено в Луцькій катедрі.

Фото дивіться на спільноті «Закинуті костели».

По той бік Стрия

1.Підгірці. Поселення розташоване за 8 км на схід від Стрия. Перша писемна згадка з 1465 р. Село Підгірці було спочатку, напевне, королівською власністю. Першим власником села був князь Ю.О. Яблоновський (1711-1777 рр.) Після Яблоновських Підгірці багаторазово змінювали власників. На поч. 19 ст. перейшло у власність Бруніцьких, які володіли ним до 1939 р. У 2 пол. 19 ст. на місці давнього оборонного замку (поява якого можлива в 1 пол. 17 ст.) Бруніцькими було зведено палац та закладено парк.

На зламі XVIII-ХІХ століть палац перетворився в напівруїну (за Р. Афтаназі). Бруницьки, купивши маєток, зберегли все те, що залишилося від первісної будівлі, але при обох її бічних фасадах добудували нові крила. Менше всього змін пережив головний південний фасад. При новому крилі східного фасаду з’явилися дві кутові вежі. Ще одна вежа, кругла в плані, прикрашала північний бік західного крила. Внутрішній устрій старої садиби новогрудського воєводи був колись дуже розкішним. Про це свідчили збережені до 1939 р. численні фрагменти: обрамлення вікон, карнізи, герби і орнаментальна різьба. Під час відбудови всі ці релікти було знищено. Головний вхід як і раніше розміщався на головному фасаді, але був позбавлений давнього порталу. До 1914 р. палац в Підгірцях був стильно оздоблений. Під час світової війни палац було сильно пошкоджено, згорів його дах, більша частина колекцій була знищена. Давній замочок (так ще називають палац у Підгірцях) до нашого часу дійшов з великими змінами внаслідок багаторазових перебудов. На сьогодні будівля стоїть пусткою і перебуває в стані руїни.

В центральній частині Підгірців збереглася дерев’яна церква Зіслання Святого Духа і її дзвіниця 1810 (1824) року. Пам’ятка архітектури національного значення.

Від Підгірців рухаємося польовою дорогою (бл. 4 км) до села Стрілків.

2.Стрілків. Село Стрілків розташоване за 5 км на південний схід від Стрия. Перша писемна згадка сягає 1482 р. Було у приватній власності. З 19 ст. і до 1939 р. Стрілків знаходилося в руках родини Бруницьких. В селі до сьогодні збереглася одна з гонтових церков Львівщини, пам’ятка архітектури національного значення Миколаївська церква з 1650 р.

Церква типового галицького стилю — трьохзрубна, одноверха. Цікаво, що використовується лише кілька разів на рік (вірні використовують новий мурований храм). Це можна було оцінити по неприбраності подвір’я. Але все ж стрілківська церква вражає своєю красою — її варто побачити.

3.Бережниця. Перша писемна згадка походить з 1670 р. В 17 ст. село переходило з рук в руки. Родина Бруніцьких на поч. 20 ст. звела на північній околиці села палацово-парковий ансамбль (садибу-резиденцію), де в радянський період була психіатрична лікарня, а тепер — комплекс, придбаний у власність з метою подальшого пристосування під відпочинкову базу (таке я вичитав у Пшика). Насправді, нічого там не робиться палацово-парковий ансамбль перебуває у занепаді…на жаль.

Будівлі палацово-паркового комлексу, а це: садиба-резиденція Бруніцьких поч. 20 ст., флігель і конюшня + дерев’яна церква є пам’ятками архітектьури місцевого значення.

Палацові будівлі розташовані посеред парку що був закладений в 19 ст. Він був створений при заміському палаці (у складі садиби-фільварку).

На краю села знаходиться дерев’яний храм св. Параскеви 1848 р., а біля нього нова мурована церква.

Назад дорогою до Стрия зафіксували ще дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці 1905 р. в селі Слобідка.

В плані римо-католицьких святинь (чи то діючих чи покинутих чи перебудованих) ця подорож доробку не принесла. Навіть на стрийському цвинтарі старої каплички немає. Схоже Стрийщина не край костелів.

Стрийський цвинтар