Брюховичі-Бірки-Кожичі-Домажир-Карачинів-Ямельня-Страдч-Івано-Франкове-Лелехівка на велисопеді. Part I

Настав Богом даний день 1 серпня 2014 року — патрональне свято в усіх Редемптористів — свято нашого Засновника святого Альфонса де Марії Лігуорі, а щоб цей день провести з користю як для душі так і для тіла, я ще з одним співбратом вирішили прокататися на велисопеді. Маршрут більш-менш накреслили: їдем на природу — Розточчя.

Розпочинаєм 6.15 ранку 1 серпня з нашого монастиря на Голоско — на Брюховичі. В Брюховичах бував неодноразово, хоча не все бачив, але особливо тут не розгулювалися, зазнимкував по дорозі дві церкви:

Храм Введення Пречистої Діви Марії (УПЦ КП):

І другий храм старіший з 1907 року:

Дуже скоро — в 7.00 були в Бірках, де я нарешті зблизька оглянув місцевий мурований храм. Як на мене церква дуже гарна, шкода що була зачинена:

Далі дорога пролягала по об’їзній на трасу Львів-Краковець, де по дорозі ми оглянули ряд сіл…

Підрясне: нова мурована церква:

Наступним населеним пунктом було село Кожичі, давно мав на увазі це село, адже тут мала б бути палацова каплиця. Але на превеликий жаль, її ми знайшли, швидше за все вона не збереглася. Проте вдалося оглянути місцевий дерев’яний храм Воздвиження Чесного Хреста з 1870 року.

Витративши на Кожичі пів години часу — повертаємось на трасу в подальшому краєзнавчому дослідженні Розточчя. На черзі населений пункт Солуки — відома марка мінеральної води, були вагання чи їхати туди чи ні, але все-таки ризикнули — храму там нема. Проте є доволі симпатична придорожня капличка з розписами:

Блаженний редемпторист — Миколай Чарнецький:

На черзі село Домажир, початки якого сягають 13 ст. Тут мені особливо було цікаво, адже в цьому селі була діюча римо-католицька каплиця, якої ще не було в моєму архіві. Тож сюди їхав з особливим натхненням.

Костел Ісусового Серця 1903 року знаходиться в центрі села, при дорозі:

Навпроти Домажиру, з іншої сторони дороги розкинулось велике село Карачинів. В пошуках храму довелося проїхати бл. 2 км.

Православний храм в Карачинові з інтер’єром:

Перед Страдчем, вирішив заїхати в Ямельну, адже чув що місцева покинута римо-католицька каплиця зазнала пошкоджень внаслідок пожежі…

і дісно дах згорів:

Щодо Страдчу, ми не могли оминути цього без перебільшення феєричного місця. Скільки ж тут людей зазнало оздоровлень на душі і тілі. Та й зі Страдчу, вже в далекому 2007 році почалися мої мандри Галичиною. Страдч тепер розвинувся, храм оновили, все більше людей знають про це відпустове місце…

Щодо нового, то не полінувались заїхати в місцевий православний храм, де є, наскільки я розумію чудотворна ікона.

Ікона над царськими вратами у православній церкві в Страдчі:

Помолившись і подякувавши Богові рушили далі, адже за планом маршруту, ми повинні були доїхати аж до всіма забутої Лелехівки! Хоча, чесно признаюсь, не передбачалось відвідування такої кількості сіл по дорозі до неї, ну так вже сталося:)

Отже, довгоочікуване Розточчя:

А що було з нами далі, про це в наступній частині розповіді.

Далі буде…

З чого вже розпочиналось…

Страдч розташований неподалік від Львова (17км), на горі (359м), по дорозі на Яворів. Історія його заснування сягає далеких княжих часів. Вперше я тут побував 29 вересня 2007 року. І мені тут дуже сподобалось.

Страдецька гора — це святе місце, до якого ніколи не заростає стежка, місце, яке має надзвичайно велике історичне, сакральне та духовне значення.

Для Страдчу характерна ще дуже гарна природа,адже саме село знаходиться в зоні Яворівського національного парку.

Тутешню церкву відзначали численні Римські Папи, надавши їй великі відпусти. На Страдецькій горі встановили Хресну Дорогу з Єрусалимськими відпустами.

Пам’ятник Спасителю, 2-га стація Хресної Дороги. Папа Пій 11 грамотою ч.4142/36 встановив на Страдецькій горі Хресну Дорогу (Кальварію) з Єрусалимськими відпустами. Кожний християнин повинен знати, що Хресна Дорога з Єрусалимським відпустом у Страдчі дає можливість віруючому в будь-який день прийти на прощу, відправити набожество Хресної Дороги і отримати повний відпуст своїх гріхів.

Печерний монастир XI — XIII ст. підземна монаша обитель, стала останнім прилистком 2000 осіб, що сховалися тут від татарської навали (1243 р.). Жодні благання не розчулили ворожого серця і печерний монастир з надійної схованки перетворився на спільну могилу. Загальна протяжність коридорів печерного монастиря сьогодні сягає майже 270 м, збереглася лавка ченця, що стежив, щоб ніхто окрім монахів не заходив, печерна церква та келія монаха-затворника.

Печерний храм Матері Божої Нерушимої Стіни.

Один з ходів в печері.Існує легенда,що вони дягнуться аж до Києва. (P/S. легенда є легендою,але справжня їх довжина сягає метрів 200-300, хоча до кінця вони ще не досліджені, це факт. Як нам розповідав місцевий священик монахи які ще створювали цю печеру,мабуть не уявляли собі що вона в сьогодення буде великим місцем паломництва з боку прочан і туристів;тому вже зараз помітні сліди зсуву схилу,вони потребують термінового укріплення…А причина того що їх не долсліджують далі,напевне полягає в тому що ходи йдуть дуже низько і якісь пробивання в них можуть негативно вплинути як на саму печеру,а ще гірше на завал їх…Хоча це місце перебуває під особливою Божою опікою).

Церква Успення Пресвятої Богородиці 1795 р. Яскравий взірець галицької архітектури. Збудована за проектом Євгена Нагірного. Церква має не лише духовну, а й мистецьку цінність. Розпис іконостасу належить талановитим художникам школи Олекси Новаківського (поч. XX ст.). Дві ікони намісного ряду іконостасу належать пензлю Антона Монастирського. На при церковному кладовищі поховання блаженних мучеників за христову віру Миколи Конрада та Володимира Прийми.

смт. Івано—Франкове. Засноване шляхтичем Яном Свошовським. Першу згадку про Янів знаходимо в грамоті 1611 року польського короля Сігізмунда III, якою дозволялося Свошовському заснувати біля королівського села Залісся містечко та надати йому магдебурзьке право. Історія містечка сягає давніших часів. Колись на місці Янова було село Деревач, потім його назва змінилася на Залісся, ця назва згадується в документах від 1370 року. Документи зберегли і дату утворення Янівського ставу, який відіграв не останню роль у пізніші часи. В 1407 році король Ягайло видав Ваську Мошенцю право на відлов риби поблизу села Мальчиці, за що Васько мав своїм коштом влаштувати в Заліссі став та запустити туди рибу. Відомо також, що в 1428 році Мошенець заснував у Заліссі костел.

…ось так все розпочиналось…4 роки тому.

Мальовничим Розточчям

1.Щеплоти. Дерев’яно-мурована церква Зачаття Пресвятої Богородиці XIX ст.(?). Храм стоїть на підвищенні біля дороги на початку села (якщо їхати зі сторони Завадова).

2.Завадів. Мурований храм поч. XX ст.(?).

По дорозі із Завадова на Немирів варто зупинитися біля каплички, місце «біля бука», яке славиться проявом Божої ласки.

Про це місце читайте нижче на табличці.

3.Немирів. Розташоване за 18 км на північ від районного центру — міста Яворів. Перша згадка про Немирів з 1380 р. Від 1580 р. поселення отримало статус міста. Немирів належить до території Розточчя. Тут розташовані курорти України — Шкло, Немирів, у Польщі — Горинєц. На сьогодні в колишньому містечку проживає 2,3 тис. осіб. Після 2-ї Світової війни Немирів до 1958 р. був районним центром, згодом приєднаний до до району Рава-Руська, а після його ліквідації — до Яворівського району.

Католицька парафія була заснована у 1536 р. У центрі селища проглядаються обриси колишньої площі Ринок, де розташовані головні пам’ятки — костел і мурована церква, а також комплекс трьох синагог (по правді кажучи їх не бачив).

Костел Пресвятої Трійці спорудили та освятили у 2 пол. XVII ст. на кошти Стадницьких. Після 2-ї Світової війни початково замінений на церкву, а після 1949 р. військовий магазин, пізніше колгоспний. В стані руїни повернутий вірним у 1990 р., а згодом відремонтований. Зауважу, костел дуже незручно нормально фотографувати.

Церква Св. Духа, 1848-1852 рр. — пам’ятка архітеткури місцевого значення.

4.Вороблячин. Розташоване поблизу р. Рибної, за 23 км на північ від Яворова. Перша писемна згадка про село з 1531 р. Неподалік села знаходиться городище X — поч. XI ст., розміщене за 3 км на пн. сх. від Немирова. Друге городище XII-XIV ст. знаходиться на віддалі 5 км на пд. сх. від села в урочищі Воротня.

В селі на сьогодні є цікавої архітектури мурований храм Преображення Господнього, 1929 р., збудований за проектом А. Лушпинського. Біля храму є дерев’яна дзвіниця з XVIII ст. (пам’ятка місцевого значення). А от пам’ятка національного значення — дерев’яна церква 1662 р. тепер є окрасою Київського скансену.

5.Руда-Обединська (Жовківський р-н). Каплиця, очевидно, що нова.

6.Потелич (Жовківський район). Давньоруське поселення Потелич (Телич) уперше згадується у 1223 р. У 1425 р. тут було засновано католицьку парафію, а 1498 р. Потелич отримав магдебурзьке право. В селі є кілька цікавих пам’яток, з огляду на автоподорож, презентую найцікавіші. Це перш за все, одна з найгарніших і найстаріших дерев’яних церков України — Святодухівська церква (1502 р.), одна із найстаріших на Галичині. Збудована коштом місцевого гончарського цеху на місці старішої церкви, що згоріла в часи татарської навали. Святиня була перебудована в 1736 р., а в 1970-1972 рр. грунтовно відреставрована.

Варта уваги ще одна цікава пам’ятка — костел з сер. XIX ст.

7.Середкевичі. Нашу подорож завершуєм в Середкевичах (дорогою назад на Немирів), де оглядаєм три цікаві пам’ятки: Успенську церкву з 1893 р., старий цвинтар і каплицю-усипальниця родини Скибневських з 2 пол. XIX ст. Всі вище згадані пам’ятки розташовані недалеко одна від одної.

Каплиця-усипальниця

Успенська церква

Старий цвинтар

Повертаємся звідки і почали — до села Колониці, через Немирів, проїжджаючи відомий курорт що розкинувся вглиб лісу.

8.Колониці. На північ від села є велике озеро, яке нагадує мені Янівський став, в цьому ж районі.

В селі є нова мурована православна церква.

Мальовничий захід сонця на мальовничому Розточчі.

Розточчя — цікава місцевість, яка вражає перш за все своєю природою.

P/S. Особлива подяка моєму двоюрідному братові Андрію що повозив мене по цих місцях.

Страдч — скарбинка душі

У цьому невеликому селі знаходиться комплекс старовинного печерного монастиря 11 столяття, але ще у часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир. Розміщувався він на високій горі, на лівому березі ріки Верещиці. Згадується в Галицько-Волинському літописі від 1242 під назвою «Печера Домажирова».

На вершині гори було укріплене городище. За легендами, ченців знищили татари, тому і село названо Страдч. За іншою легендою, коли люди в печері ховалися від татарів, перед нею явилась Матір Божа і своїм плащем, як стіною, закрила людей від ворогів.

У печері є церква Матері Божої Нерушимої Стіни, а за престолом — вхід до Печерської Лаври.

Над печерним комплексом розміщується церква Успіння Пресвятої Богородиці, сучасна будівля якої походить від 1795 року. Постала вона на місці дерев’яної церкви княжич часів.

Цю церкву відзначили Римські Папи, надавши великі відпусти. Храмовий космплекс у Страдчі славиться як відпустове місце греко-католиків, де дуже багато людей, особливо в останні роки, позбулися невиліковних недуг.

Навколо церкви — цвинтар. Тут поховано отця Миколу Конрада та дяка Володимира Прийму, яких жорстоко замучили енкаведисти. 26 червня 1941 року о. Миколу попросили висповідати і причастити стару хвору жінку. З парохом пішов і 36-річний дяк Володими Прийма. Треба було переходити через шлях, яким відступали совєтські війська. Енкаведисти на конях спіймали їх і погнали до лісу, де закатували. У червні 2001 року, під час свого візиту в Україну, Папа Римський Іван Павло 2 проголосив їх Блаженними.

На Страдецькій горі встановлено Хресну Дорогу (Кальварію) з Єрусалимськими відпустами, що дає право будь-кому з христичн прийти на прощу й отримати повний відпуст своїх гріхів.

Дрогомишль

Дрогомишль — село Яворівського району Львівської області, за 2 км від державного кордону з Польщею.

У селі можна оглянути дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці 1921 року, їдучи на Немирів чи на Грушів (див. статтю)

Не типова для дер. церков Львівщини велика баня

Новий Яр

Їдучи по дорозі до Шкла можна відвідати село Новий Яр, тут можна подивитися дерев’яну церкву Святої Параскеви П’ятниці, зведену в 1748 році (за іншими даними 1516 році). У Новому Яру проживає лише близько 60 мешканців.Дуже цікава, її варто побачити

Грушів

На захід від Немирова, серед мальовничих лісів, сховалося невелике село Грушів. У селі варто оглянути дві цікаві і давні пам’ятки архітектури. Першу з них, а це симпатичний костельчик видно вже з дороги до села. Святиня в Грушеві

Святиня в Грушеві збудована в 1898 році і являється філіальною каплицею парафіяльного костелу Пресвятої Трійці в Немирові. Розташоване вона досить цікаво — на краю села, від самого повороту в село до неї йти ще близько 20 хвилин.Костел збоку

Костел перебуває в досить в доброму стані — сигнатурка ще на місці, правда повибивані вікна і вхідні двері.

Від костелу дуже добре видно дерев’яну Михайлівську церкву.

Мені особисто костел в Грушеві дуже сподобався, я не очікував побачити святиню такої цікавої і рідкісної архітектури. Аналоги можна провести з каплицею в Горпині , правда Грушівська більших розмірів і цікавішої побудови фасаду. Загалом костел заслуговує того аби його відвідати.Святиня в Грушеві - вид ззаду.

Ось ще деякі світлини:

Костел ззаду

А ось це дорогою назад — наче поринаєш в часи давньої історичного минулого…Симпатично бруднувато...

Після костелу пройшовши сільською вуличкою можна подивитися давню деревяну церкву з дзвіницею  національного значення яка збудована у 1715 році.

Грушів сподобався!!! Ще одна цікаві місцинка Яворівщини відкрита!!!

І ще одне коли будете їхати сюди, не забудьте паспорти, мене двічі по дорозі зупиняли.