Вибранівка. Унікальний храм

Населений пункт при залізничній лінії «Львів-Ходорів-Чернівці». У селі збереглися дві цікаві сакральні пам’ятки архітектури. Добратись до Вибранівки — дуже просто — електропоїздом ходорівського напрямку.

Перша згадка про поселення ще в 1631 році як місто, яке мало цей статус до 1 Світової війни. У 18 і 19 століття місцеві землі належали родині Лосів, а від 2 пол. 19 ст. до 2 Св. війни — до Шептицьких.

У Вибранівці є унікальний храм у стилі ротонди, таких в Україні лише три!

Введенська церква у Вибранівці збудована у класицистичному стилі у 1800 році, на кошти власниці місцевого маєтку Розалії Лось (Rozalii Los).

Фронтон церкви увінчаний фігурами Святих, над якими є різьблення «Всевидюче око», а під ним ікона «Введення у Храм Пресвятої Діви Марії».

На території храму є дзвіниця з того ж періоду що церква і два багато оздоблені надгробки. Усе це творить чудове поєднання релігійного комплексу у Вибранівці.

Недалеко від церкви є споруди колишнього палацу з 19 ст. що належали Лосям і Шептицьким.

Другою цікавою пам’ яткою Вибранівки є колишня римо-католицька каплиця Найсвятішого Серця Ісуса, яка тепер стоїть пусткою…лише неприємний запах що просочив її стіни вказує на те що тут було.

Збудована каплиця в 30-тих роках 20 ст.

Вибранівка є зручним пунктом для початку пішохідних маршрутів по Опіллю.

П’ятничани

При дорозі до Рогатина на відстані 50 км на пн. сх. від Жидачева розташоване невелике село П’ятничани. Цікаве воно тим, що тут є оборонна вежа замку (а це вже щось!).

Знаходиться вона високо на пагорбі, на який не так просто вибратись…

Походження і час появи вежі до сьогодні не є однозначно вивчені. На думку археологів вежа є фрагментом замку Сенявських, або ж оборонного монастиря отців василіян. До речі непотрібно плутати із стрийськими П’ятничанами — ось тут точно був василіянський монастир оборонного типу. Деякі спеціалісти вважають що вежа — це рештки давнього оборонного монастиря (типу Крехова чи Унева). Я так само спочатку скептично ставився що до цього питання, але коли її оглянув все-таки схиляюся більше до думки що це вежа замку, тим більше її майже всі так і визначають.

Отож, найправдоподібніше вежа була збудована на переломі 15 і 16 ст. як надбрамна вежа замку Сенявських. В 17 ст. на місці давнього замку повстав монастир василіянів. Монастир перестав існувати в 2 пол. 18 ст. і від цього часу вежа знаходилась в руїні. В 1980 році руїни вежі були передані Львівській Галереї Мистецтв. Протягом останніх років 20 ст вежа рекоструювалася, ремонтні роботи були закінчені у 1995 році — тепер у ній відкрито музей — відділ Львівської Галереї Мистецтв.

П’ятничанська вежа має форму квадрата, накрита наметовим гонтовим дахом і обведена плотом. З усіх боків оточена ровом. До входу веде міст.

Експозицію музею складають археологічні знахідки в найближчих околицях, а також репрезентація мурованої оборонної архітектури на землях галицько-волинських.

Журавно

До Журавно хотів давно, але ніяк не виходило з’їздити. Минулих вихідних вирішив цю справу не відкладати і все-таки податися в це поселення. Зі Львова до Журавно майже 90 км, від районного центру Жидачева близько 20.

Що мене там цікавило? По-перше — римо-католицька цвинтарна каплиця — одна з трьох діючих РКЦ святинь Жидачівщини; по-друге — ніби-то мури замку (про які згадує Пшик в своєму «Каталозі оборонних споруд Львівщини»); по-третє — палац і синагога; ну і по-четверте — саме місто, що воно собою представляє.

З історії містечка відомо, що перші відомості походять із 1465 року, магдебурзьке право Журавно отримало в 1563 р. Назва «Журавно» походить від чорних лелек, що поширені в долині р. Дністер. Місто відоме, перш за все тим, що саме тут у 1672 році польськими військами, які очолював король Польщі Ян третій Собеський, була розгромлена турецька армія.

На сьогодні у містечку проживає понад 3 тисячі мешканців.

Ну а тепер про пам’ятки містечка…

Перші враження від Журавно — двоякі: околиці — як звичайне село,нічого особливого…і де ж тут можуть бути zabytki? Як це часто буває в нас на Галичині, що основні пам’ятки міст знаходяться в центральній (колишній історичній площі) частині. Так є і з Журавно.

Перше шо я побачив в Журавно була отака бляховано-срібляста мурована церква…не вражає.

Друга сторона медалі — Журавно — це суцільні вулички, де ж тут площа:?

Іду далі…Біля одного з будинку побачив дві літні жінки шо розмовляли між собою, набравшись сміливості, вирішую в них розпитатись про пам’ятки. Питаю про капличку (те що цікавило мене найперше), жінка відповідає, а Вам до неї метрів сто йти прямо, при дорозі, говорить, та яка ж це капличка, це «трупарня», там 12 людей поховано…

І справді до каплички було не далеко, розташована вона при дорозі на старому польському занедбаному цвинтарі.

З 1994 році саме у цій каплиці відправляють Служби Божі для місцевої громади римо-католиків. Каплицю-усипальницю у 1847 році збудував Жебровський (що був власником поселення з 1790 р.). Очевидно, каплиця Жебровських пізніше опинилась у розпорядженні родини Чарторийських і Скшинських. Сьогодні ця святиня є гробівцем цих вище згаданих родин.

Костел, на жаль, в Журавно не зберігся, за часів радянської влади він був дуже пошкоджений, на поч. 50-тих його розібрали та спорудили на його місці дитячий майданчик.

На старому цвинтарі, біля каплиці, знаходяться ряд цікавих гробівців і надгробків, які при бажанні можна оглянути.

Повернімся, до моєї розмови з жінкою, коли я запитав її про костел, вона сказала що це була найгарніша святиня Жидачівщини і пам’ятала її ще як була молодою. Коли я запитав, чи збереглася синагога у Вас — божниця, то це тепер використовується як пошта, значно перебудована…

Синагога в Журавно походить із середини 18 століття.

Ну і нарешті про палац — «а він от-там на горбку, серед парку що біля заправки». Ввічливо подякувавши, я подався на огляди палацу.

Палац, те шо про нього я знав, дійсно перебуває в запущеному стані, ще й до того всього він горів у 2004 році. Ззовні дуже обшкрябаний, понищений; після того як я побачив забиті вікна і заперті двері, я зрозумів в середину мені зась…

Палац місцевого магната Антонія Скшинського збудований у середині 19 століття є пам’яткою архітектури місцевого значення. Належав також і родині Чарторийських. Палацовий комплекс розташований на території парку 18 ст., серед ряду цікавих споруд, що були частиною колишнього маєтку — це конюшня-манеж (1 пол. 19 ст.), службовий будинок 19 ст. На території парку розміщений також і дитячий інтернат.

Оскільки палац був замкнений, чого я не сподівався, тож всередину я не потрапив, але через вибите вікно, вдалось зазняти фрагмент інтер’єру…

Над входом розміщенний родинний герб Скшинських або Чарторийських (?), власників маєтку.

Ну і на кінець, палацово-парковий комплекс оточують частково зруйновані мури, які наче мають відношення до замку (на думку Пшика), як на мене — це палацові мури, хоча…

Лівчиці

Для мене Жидачівський район асоціюється з великою кількістю дерев’яних церков та костелів і каплиць. Але ця розповідь про поселення де нема ні першого, ні другого…

У досить великому і «розтягнутому» селі Лівчиці поблизу Руди зберігся палац колишніх власників цієї території графів Глуховецьких. Палацовий комплекс розташований на території старовинного занедбаного парку середини 19 ст. поблизу дороги, знайти не важко.

Збудований він у 1850 році, зараз у ньому розміщений дитячий інтернат. Палац є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Привертає увагу родинний герб Глуховецьких, вирізьбленний на стіні.

Вцілому палац заслуговує на четвірку з мінусом, якщо б не герб і декорації, він не мав б тої значущості.

В центрі села розташована ось така мурована однобанна церква, приблизний вік — кінець 19 ст.

В Лівчиці можна завітати при огляді величного костьолу в Кохавині, звідтам 20 хв. пішки — перевірено!