Поїздка на відпуст в околиці Жовкви

Жовкву я завжди високо оцінював за високоархітектурні шедеври міста, та й сам район досить пам’ятковий. Фактично в районі відвідав за часи навчання на географічному майже всі цікавинки. Але було одне місце, куди моя нога ще не ступала, та власне, ця поїздка оцінювалася швидше як відпочинкова, а ніж пошук чогось нового.

Ранковою маршруткою Львів-Червоноград дістався я до хутора Оплітна, що розташований на відстані 2 км (як їхати на Червоноград) від Жовкви. Власне, цей невеличкий хутірець мав стати місцем проведення відпусту, як пише у своїй книзі «На руках Марії» отець Йосиф Будай, що його проводять отці Василіяни з жовківського монастиря.

Признаюсь, чесно кажучи мало сподівався що відпуст буде, адже був вівторок, хоча отець Йосиф вказує дату «15 липня», тож вибір був між Оплітною і Раковцем. Оскільки, в Раковці не раз бував, тож хотілось чогось невідомого.

Знайшовши місцевий храм Положення Ризи Пресвятої Богородиці, я його зафіксував і помолився і на тому все. Очевидно, відпуст перенесли на неділю. Але мене, це ані наскільки не розчарувало, адже пригадав старі добрі часи, як подорожував з друзями по селах Галичини, тож за сонячної прекрасної погоди вирішив пройтися пішки до Жовкви.

В Жовкві вперше побував 13 жовтня 2007 року, була це друга поїздка з офіційного туристичного дослідження Галичини. Враження: місто змінилось. Хоч памятки залишились ті самі, але саме місто стало — комфортнішим і симпатичнішим. Відвідавши місцевий Василіянський монастир і посидівши на лавочці в центрі міста, пригадав що біля Жовкви є два села де я ніколи не був — Сопошин і Мацошин.

Оцінивши відстань на карті, вирішив «пройтися» і не пожалів, адже окрім гарної фігурки Пресвятого Христового Серця (на Жовківщині культ цей дуже розвинутий) побачив два муровані храми. Повернувшись в містечко, пригадав що не був ще в Зіболках, де як пам’ятав є покинута римо-католицька каплиця, дослідженням яких я приділяв і приділяю особливу увагу. Але сил і бажання їхати на Зіболки — не було, іншого разу… Залишались два варіанти: чекати до вечірньої Літургії в Жовкві або їхати на Львів. Обравши другий варіант, я був задоволений проведеним часом, адже провів його з користю для душі і тіла. Далі фотозвіт…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Магерів

Старий водяний млин у Магерові

На околиці місцевого парку, поблизу ринку, стоїть костел Святої Трійці 1845 р. На сьогодні святиня перебуває в покинутому стані. Костел являє собою масивну будівлю в плані хреста з 5-гранним замкнутим трансептом і вівтарем, до якого прилягають дві захристії.

Вид збоку

Всередині — пусто і біло…

Новий мурований храм в Магерові

Недалеко ринку знаходиться також неовізантійська церква св. влкм. Юрія збудована в 1908-1914 рр.

На занедбаному католицькому цвинтарі в західній частині селища стоїть каплиця Святої Трійці з 2 пол. 19 ст. Святиня використовується місцевими вірними РКЦ.

Старий надгробок ангела на цвинтарі в Магерові

Монастирок-Заглина

Капличка над джерелом в центрі села

Каплицю св. Йосафата з 1924 р. сьогодні можна побачити на церковному подвір’ї храму Успення Пресвятої Богородиці у Монастирку, куди її перенесли у 1967 р., щоб уберегти від руйнації в атеїстичні часи.

Каплиця свщнм. Йосафата 1924 р. на церковному подвір’ї в Монастирку

Успенська церква, 19 ст. Вид з дзвіниці

На Монастирській горі, за свідченням архівних документів та літописів, у 15-16 ст. був монастир біглих оо. Василіян (від нього у Монастирку залишилась лише частина муру). На місці монастиря у 1784 р. побудували церкву. Вона згоріла, як і наступна відбудована, під час 2 Світової війни. Сьогоднішня церква Успіння Пресвятої Богородиці у Монастирку — історично третя. Від найпершої лишилася лише дзвіниця.

Могила письменника Леся Мартовича

На відстані бл. 5 км від Монастирка в лісі знаходиться чудотворне джерело відоме своїми цілющими властивостями (присілок Заглина разом зі Святим джерелом Пресвятої Діви Марії належить до с. Монастирок). У цьому святому місці де в давнину жив аскет, подвижник і богомолець, монах-самітник, якого в народі називали «Самець». До нього постійно приходили люди і кожному він допомагав в здоров’ї зіллям, молитвою та словом.

 

Минуло багато часу та пам’ять про монаха-подвижника жила в народі. Одного осіннього, теплого дня незряча дівчина Маруся молилася біля древнього розлогого бука (який ріс там, де зараз св. хрест між св. каплицею і св. джерелом) і сталося велике диво: дівчині з’явилася Пресвята Богородиця. Коли прийшли люди і немало з них сумнівалися в словах дівчини, Свята Небесна Цариця знову з’явилася Марусі. Дівчина розгорнула рукою землю і сталося чудо: почало бити святе Джерело, біля якого почали відбуватися чудесні зцілення.

 

Через деякий час біля св. Джерела отримала оздоровлення і зцілення незряча донька місцевого пана, яку не могли вилікувати найкращі лікарі світу, тоді пан подарував громаді села Монастирок землю, на якій відбувалися чудесні зцілення. Люди швидко відмежували подаровану землю викопаним ровом, який зберігся до наших днів.

 

У 1871 р. селяни власними пожертвами збудували св. каплицю Положення Пояса Пресвятої Богородиці. Але в другій половині двадцятого століття її неодноразово руйнували, але за одну ніч каплицю відновлювали вірні.

 

У 1989 р. на тому ж місці, всупереч різним перешкодам влади безбожного часу, збудована сучасна каплиця. Тут регулярно відбуваються Богослужіння і прощі (у травні), створено Марійський духовний центр який тепер розвивається під опікою греко-католицьких монахів Редемптористів.

Каплиця Положення Пояса Пресвятої Богородиці

Святе Джерело Пресвятої Діви Марії знаходиться на межі 4-ох парафій — православна і 3 католицькі (охоплюють села Монастирок, Середкевичі, Старе Село, Потелич). Слід зазначити, що вода джерела у будь-яку пору року одинаково холодна, крижана (температура води не перевищує двох градусів вище нуля навіть улітку). Воду зі Святого джерела також неможливо ні випити, ні вичерпати, бо століттями воно б’є і не міліє. 

Святе джерело з купіллю і місце появи Богородиці в Заглині

Туринка

Мальовниче село Туринка розташоване на р. Свині, притоці Рати, за 11 км на пн. сх. від районного центру міста Жовкви. Перша згадка про село відноситься до 1478 р, тоді ж згадується і про церкву. Поселення було королівської власністю. Тут народився Станіслав Жолкевський, пізніше — коронний гетьман та фундатор міста Жовкви. Згодом село перебувало у підпорядкуванні польського короля Яна 3 Собєського.

Можливість відвідати Туринку випала 23 серпня 2010 року після відпусту у Боянці, що неподалік Туринки. Про наявність Святих реліквій — частинки дерева, на якому було розіп’ято Ісуса Христа та чудотворної ікони дізнався в одному з путівників по області, але все-таки песимістично ставився до того що вдасться застати церкву відкритою, до того ж у будний день.

Але обставини склалися так що ми потрапили всередину церкви і отримали чималу екскурсію від місцевого пароха по історії парафії та зокрема по її святинях.

Муровану церкву Преподобної Параскевії П’ятниці в Туринці було зведено у 1837 році. Реставрацію храму у 1898 році проводив львівський архітектор В. Нагірний. Настінні розписи були виконані живописцем С. Томасевичем. Храм внесений до переліку пам’яток архітектури місцевого значення. Особливістю цієї церкви є те, що вона розташована на місці давнього замчища. Колись на її місці стояв давній дерев’яний двір Жолкевських (у др. пол. 16 — на поч. 17 ст. Туринка знаходилася в урядовому посіданні цього роду). Про оборонні функції цього місця тепер засвідчують лише вали.

На церковному подвір’ї, при вівтарі знаходиться могила священика Олексія Пясецького (1724-1799), що отримав з Риму частинку Святого Дерева.

На згадку про перенесення до села чудотвоної ікони Ісуса Христа у 1766 році у Туринці був збудований ось такий пам’ятник, що знаходиться біля храму.

Дякуючи місцевому пароху, якого нам вдалося застати біля церкви ми побачили те заради чого і варто відвідати Туринку…

Це одна з багатьох чудотворних ікон які Бог так щедро подарував нам на нашій галицькій землі, а саме чудотворна ікона Христа Спасителя.

За переданням, ікона Христа Спасителя перебувала в монастирському храмі в Стрілиськах Старих (нині — село Старі Стрілища Жидачівського р-ну). Коли монастир знесли, тодішній ігумен Варлаам Савицький подарував ікону своєму родичеві. Якось, родичі зауважили мерехтіння дивного світла на іконі. За порадою стрілиського пароха, ікону для почитання урочисто перенесли до храму. Світло на іконі з’являлось і тут. Слава про диво котилася з краю в край і про неї довідався отець з Туринки — Олексій П’ясецький. Він був хворий, і коли почув про чудотворну ікону, дав обіцянку: якщо виздоровіє, докладе усіх зусиль, щоб перевезти ікону до Туринки. За дозволом церковної влади, дивом оздоровлений отець Олексій П’ясецький, 2 липня 1766 року організував урочисте перенесення ікони до Туринки. Папа Климентій XIV надав право проводити шість відпустів: на празник Пресвятої Євхаристії, верховних апостолів Петра і Павла, Преображення Господнє, Успення Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста, мучениці Параскеви. Також з Риму прибула частинка з Хреста Господнього, яку було оправлено в срібний хрест.

Чудотворна ікона поміщена за вівтарем, тож найкраще приїхати сюди у неділю чи на один з празників коли тут відбувається відпуст (прощі відбуваються на празник Пресвятої Євхаристії і мучениці Параскеви), щоб таким чином можна було помолитися біля святині.

На празник Воздвиження Чесного Хреста 1837 року посвятили нову церкву і перенесли туди чудотворну ікону. В дарунок за зцілення, вірні принесли до нового храму багато коштовностей. На початку XX ст. Туринківська чудотворна ікона була дуже відомою, до неї укладалися пісні, одну з яких опублікував 1925 року літературознавець Михайло Возняк.

Також ми побачили і помолилися біля однієї з головних святинь християнського світу — Хреста Господнього, його частинки.

За радянської влади чимало записів, які стосувалися історії села, храму, чудотворної ікони, було втрачено. Щоб не втратити самої святині — чудотворної ікони, парафіяни прикрили її іншою іконою. Збереглися також і срібний хрест із частинкою Хреста Господнього і книга свідчень про чуда, здійснені за посередництвом чудотворної ікони Христа Спасителя. У цій книзі є свідчення 74 осіб, які дивом видужали або відчули полегшення у якихось труднощах.

Цікавою є історія самої парафії, про яку ви обов’язково дізнаєтесь від отця-пароха.

Останній погляд на церкву в Туринці…

У підготовці цієї статті завдячую трьом виданням:

— Паломницькі святині. В-цтво «Свічадо».

— Путівник Львів. Львівська область. Докладно і захоплююче.

— В. Пшик — «Укріплені міста…»

Нєдзьвєдня

Ця місцина мене зацікавила після того як я дізнався що там мала б бути римо-католицька каплиця 1920 року. Дякуючи Віктору Громику, якому вдалося ідентифікувати цей населений пункт на польській топокарті, я знав вже приблизне її місце розміщення враховуючи сучасний адміністративний поділ Львівської області.

Дякуючи Роману Карвацькому що склав мені компанію у цій подорожі, нам вдалося її відвідати.

В сучасних адміністративних межах Нєдзьвєдня розташована в Жовківському районі Львівщини, на північний-захід від села Боянець. Знайти її не так вже й легко. Це буде третя польова дорога праворуч від Боянця на Деревню. Без допомоги місцевих знайти це місце нам було б нереально. На жаль, каплиця до сьогодні не збереглася, на її місці люди встановили сучасну нову капличку…

За словами місцевих жителів, каплиця колись була дерев’яною (це той чорний хрестик що можна бачити на польській карті), з неї збереглася хіба що відновлена фігура Богородиці, що поміщена в сучасній капличці.

А від колишньої колонії не залишилося і сліду, все було зрівняно із землею…

Дубляни

Дубляни прилягають до Львова з північного боку, за 2 км від Малехова. Сьогодні це студентське містечко з населенням понад 9 тисяч осіб. У Дублянах знаходилася Приватна школа с/г, заснована у 1856 році, — один із найстаріших навчальних закладів Галичини.

Тепер у її стінах розміщується Львівський національний аграрний університет. Збереглися два академічні корпуси, хімічна лабораторія 19 століття та годинник на вежі того самого періоду, що за будовою свого механізму є одним із найцікавіших у Галичині.

До комплексу будівель університету (що займають чималу територію) входить: поміщицький будинок (поч. 19 ст.), житловий будинок (кін. 19 ст.), 3 корпуси — будинки сільськогосподарської академії (1887, 1894-поч. 20 ст., 19 ст. відповідно), 2 господарські двори — кін. 18 ст., гуральна — кін. 19 ст. і трансформаторна підстанція 1890 р. — вссі ці пам’ятки входять до переліку місцевого значення. Більшість будівель розташовані на території старовинного парку, посадженого на початку 19 ст.

На увагу заслуговує найстаріша будівля університету — головний корус, збудований у 1888 році, в архітектурному плані це електична будівля з елементами неоренесансу з широким ризалітом центральним і вузьжчими по боках (фото №2). Перед корпусом у 2002 році встановлено бронзовий пам’ятник провіднику ОУН Степану Бандері, що був студентом цбого навчального закладу в 1930-33 роках.

В Дублянах є дві святині…Через дорогу, недалеко від університету знаходиться колишній костел 1890 року (за іншими даними 1875 р.).

В архітектурному плані святиня неоготична з неороманськими елементами. По 2 Світовій війні була замкнена, з 1990 р. функціонує як УАПЦ.

У місті також можна подивитися муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, збудовану в 1912 р. (як свідчить дата на фронтоні церкви) відомим галицьким архітектором Василем Нагірним. Поряд знаходиться мурована дзвіниця того ж періоду.

Малехів

В Малехові доводилось бувати в червні 2009, тоді я зафіксував тільки костел та й то поспіхом оглянув його; минулих вихідних незважаючи на шалену спеку, таки вирішив вибратися за Львів та й відвідати незвідані мною це куточки в околицях міста. Взагалі то їхав в Дубляни (про це окремо), але якби не одна цікавинка яка попала в поле мого зору із маршрутного таксі…

Неоготична капличка! Спочатку я подумав що вона нова (через відновлений гарний зовнішній вигляд), але ж форми її зовсім непохожі на сучасні, тож вона стара. Капличка розташована на пагорбі на цвинтарі при дорозі, одразу ж за малехівським костьолом. Каплиця гробова, напис на епітафії свідчить про те, що тут поховані три особи — греко-католицький парох села Малехів, його дружина і син. Жінка і син померли у 1892 році, а священик у 1941 р. (очевидно був замучений за віру (?) ). Всередині є невеличкий тетрапод з новими іконами.

Біля каплиці, можна оглянути кілька старих надгробків.

Одразу ж неподалік від цвинтаря, також при дорозі, розташований малехівський костьол.

Костел збудували у 70-х роках 18 ст. за проектом архітектора Петра Полейовського. Освячена святиня була у 1896 р. під титулом св. Архангела Михаїла. Костел був парафіяльним. У радянські часи, в 1945 р. костел закрили, використовували його спочатку як зерносховище, згодом, перебудувавши, як інтернат, а з 1990 року — у якості Будинку учителя. Незважаючи на грунтовний ремонт храму у 1925 р., з 1957 по 2001 рік святиня перебувала в жалюгідному стані.

Лише у 2001 році місцевій римо-католицькій громаді повернули колишню святиню, до сьогодні вдалося провести ремонт храму і він знову, як колись, використовується за призначенням.

Нова Скварява

Село Нова Скварява знаходиться за 3 км від траси Жовква-Крехів. Туриста селище зустрічає ось такою цікавою каплицею:

Розташована каплиця трохи далі від траси, але здалеку видніється її неоготичний фронтон. Дуже гарно дивиться вона на тлі мальовничого пагорба Розточчя.

Вже в самому селі слід оглянути колишній класицистичний маєток 1807р. Тепер у ній розміщуються інституції місцевої влади.

В центрі села, поблизу мурованої церкви зберігся надгробок власниці навколишніх земель, він виглядає так:

Взагалі цю місцинку слід відвідати тільки б за того, шоб насолодитися надзвичайно гарними околицями та приємним спокоєм…

Подорож жовтень 2009

Купичволя

Купичволя — село в Жовківському районі Львівської області, розташоване за 5 км від траси Львів-Сокаль (від села Боянець). Поселення розкинулося серед лісів, над річкою Желдець. В Купичволі збереглась римо-католицька дерев’яна каплиця (w stuly zakopianskim) св. Йоана Хрестителя, збудована в 1924-1925 рр. для тамтешніх поляків.

Каплиця розташована в північній частині Купичволі неподілік від мурованого храму. До 1944 року в каплиці служили римо-католики, опісля вона використовувалася як церква Воздвиження Святого Хреста.

Каплиця цілісно збережена, але як на мене, знаходиться в досить опущеному стані — по-перше територія навколо недоглянута, по -друге на каплиці ніби й зазначено що вона є церквою Пресвятої Євхаристії, але Богослужіння після того як закінчено будівництво мурованого храму тут точно не проводяться…

В структурі будівлі чітко виступає високий дво- схилий дах і цікаве розташування вікон; сама каплиця стоїть на мурованих кронштейнах. Біля святині привертає увагу старі дзвони, очевидно, ще польських часів. В інтер’єрі каплиці, який вдалось оглянути через вибите віконце захристії є нові ікони що висять на стінах і ніби-то дерев’яний вівтар.

Загалом каплиця в Купичволі справляє враження своїми колоритними формами і місцем розташування…

Доля дерев’яного костелу в Купичволі одна — простоювання…Парафіяни тепер використовують мурований храм, а кому потрібна стара польська каплиця, мабуть нікому. Залишається сподіватися, лиш одного, щоб нікому з місцевих не прийшло в голову, використовувати її під якийсь склад.

Крехів. Василіанський монастир

Крехів знаходиться за 5 км від Глинська (моя стаття про Глинськ на сайті  «Галицький туризм» — http://galtur.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=52&Itemid=1). Це велике село, яке бере свій початок від часів Київської Русі, хоча перша письмова згадка про нього належить до 1456 року.

При в’їзді до населеного пункту знаходиться невелика каплиця, збудована на початку 20 століття. У самому центрі села розташована дерев’яна церква Святої Параскеви П’ятниці, збудована у 1724 році. У храмі зберігається іконостас роботи І. Рутковича.

Найбільшою гордістю Крехова є величний комплекс греко-католицького василіанського монастиря Святого Миколая, що був заснований близько 1618 року.

За півтора кілометра від сучасного монастирського комплексу (туристичну стежку позначено вказівниками) знаходиться древній печерний монастир. Саме тут, згідно з легендою, у 1612 році чернець Києво-Печерського монастиря Іоїл та його сподвижник Сильвестр заснували перший печерний храм. Місцеві мешканці називають це місце скелею Тимоша. До сьогодні мандрівники можуть оглянути печери старовинного монастиря.

Неподалік від печерного монастиря, знаходиться цілюще джерело, над витоком якого побудовано каплицю Пресвятої Богородиці.

За легендою, саме тут було об’явлення Богородиці.

Вертаючись до комплексу монастиря, варто зазначити, що у 1661-1687 роках було побудовано величні кам’яні мури та башти, відновлені зараз.

У 1721-1737 роках було зведено сучасну кам’яну церкву Святого Миколая та келії. Зараз у монастирській церкві зберігається дві чудотворні ікони — Матері Божої Верхратської та Святого Миколая-Чудотворця.

У середині 18 століття було споруджено величну центральну браму монастиря та дзвіницю. Монастир перетворився на важливий релігійний центр, чому сприяла розміщена у його стінах друкарня.

На горі Побійній, що височить над монастирем, можна оглянути старовинне кладовище монахів-василіан, засноване у 18 столітті.

На горі також розміщується монументальний комплекс «Хресної дороги», присвячений страстям Христовим під час сходження на гору Голгофу.

Одна зі стацій

У 1946 році монастир було ліквідовано. До часу відновлення державної незалежності Україниу приміщеннях монастиря розташовувався інтернат для психічно хворих дітей. З 1991 року монастир було відновлено. Зараз тут знаходиться Вища духовна василіанська семінарія.

Монастир у Крехові є найвідомішим паломницьким місцем на території Львівщини. Великий відпуст у монастирі проводиться 22 травня — на свято літнього Миколая та 19 серпня, у день Преображення Господнього.