Новий Милятин

Новий Милятин розташований за 8 км від Буська, при дорозі до Львова. Перша згадка про село, що називалось тоді Милочицями, походить з 1431 р., коли король Владислав Ягайло надав його коронному канцлерові Янові з Конєцполя. У середині 16 ст. поблизу Милятина, який відтоді почав називатися Старим, закладено нове поселення — Новий Милятин, яке у 1578 р. з рук короля Стефана Баторія отримало магдебурзьке право. У наступних двох століттях Новий Милятин переходив з «рук в руки».

У 1738 р. Тереза з Каршніцкіх заклала у Новому Милятині монастир оо. камедулів, яких у 1745 р. замінили кармеліти босі зі Львова, що збудували костьол і чимало інших монастирських будівель.

У 1747 р. до кармелітської святині перенесено чудотворний образ Розіп’ятого Христа, що до того часу зберігався у приватній каплиці Собєшаньскіх у Новому Ставі.

Розквіт культу спричинився до потреби побудови більшого костьолу, який постав у 1771-1791 рр. при фінансовій допомозі Францішка Глоговского. У 1788 р. австрійський уряд ліквідував монастир і монастирськими будівлями почали опікуватися дієцезійні ксьондзи.

У 1906 р. монастирем зайнялися оо. місіонери, які провели генеральний ремонт святині. Під час воєнних дій 1914-1920 рр. чудодійний образ переховували у Львові. У міжвоєнний період у Новому Милятині відбувалося понад 12 відпустів щороку. Найбільшою урочистістю був відпуст 14 вересня — свято Воздвиження Чесного Хреста. Чудотворний образ зазнав чимало лихоліть і переслідувань, але від 1976 року він доступний для вірних у костьолі св. Вінцента у Кракові.

Після того, як поляки виїхали з містечка, костьол спорожнів і був закритий. У 1990 р. костьол передали громаді УАПЦ. Копію ж милятинської чудодійної ікони помістили у костьолі Кам’янки Бузької.

Костьол Воздвиження Чесного Хреста (тепер церква з таким же іменем) стоїть на невеликому пагорбі у центрі села і його видно вже здалеку (див. 1 фото). Збудований у 1771-1791 рр. (дата «1771» є вирізьбленна на стіні костьолу) за проектом відомого архітектора Францішка Ксаверія Кульчицького, який особисто керував будовою.

Найбільш цінним збереженим елементом святині є головний вівтар з середини 18 ст. На увагу заслуговує також мармуровий надгробок Антоніни з Павшів Раціборовскої, зроблений у 1808 р. львівським майстром Гартманом Вітвером. Фасад костьолу прикрашений декоративним балкончиком, під яким зберігся частково зруйнований напис латиною »DE TUIS DONIS..»; а також дві скульптурні фігури Святих, один з них з правого боку — св. Ян Непомуцен. Костьол оточує мурована огорожа з брамою з 1864 р., на якій зберігся напис («TO DOM BOZY, A BRAMA NIEBIOS»). Поруч в огорожу вбудована дзвіниця. Поблизу костьола розташована мурована плебанія (див. фото 2) з 1828 р., а зараз порожня і майже зруйнована.

Навпроти костьолу можна побачити оригінальний будинок заїзду 18 ст., який колись служив прочанам.

»

На північ від костьолу — збереглися залишки римо-католицького цвинтаря з надгробками довколишніх власників.

Неподалік від Нового Милятина на околицях знаходиться цікаве озеро з артезіанським джерелом, яке при нагоді можна оглянути.

Пост-скриптум.

В Новому Милятині я був разом з двома друзями 30 квітня 2008 року, коли ми пройшли 8 км від Буська. Святиню на цьому місці (хорошому, треба сказати, місці — на підвищенні над ставом) звели ще монахи ордену босих кармелітів в 1740 р. Споруда, що дожила до наших днів, походить з 1780-1790-х років і зведена з цегли за проектом архітектора Ф. Кульчицького. Перша реставрація храму мала місце в 1870-1874 рр. Шкода, що храм був зачиненим, і інтер’єр побачити не вдалося. Але ствердно можна сказати що це одна з найдивовижніших споруд які я бачив.

І накінець правдива історія про чудотворний образ (яку я знайшов в одному з релігійних видань):

«До речі у Милятині є чудотворний образ розп’ятого Ісуса. Є він такий славний з чудес, що католицький народ із великою вірою сходиться здалеку на те місце.
Образ той 1700 р. привезено з Риму до Милятина. Відразу вже того ж року
діялися там різні чуда. Ті різні чуда і те, що з Христових ран спливали краплі крові, стверджено духовними властями. Між тими чудами сталося в році 1745 і те, що син Антонія Собіщанського, смертельно Хворий ,був оздоровлений.
Таких чудотворних розп’ять, як я чув в Глинянах, лише три в світі!!! (Зверніть увагу дорогі читачі)
Одне в Глинянах (старій дерев’яній церкві), друге в Росії, і 3-тє в Милятині.
А перебуваючи тоді в Милятині я про це й не знав…»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*