Месяц: Май 2011

Поселення, ймовірно, існувало ще за часів Галицько-Волинського князівства. Перша писемна згадка сягає 1374 р. У 80-тих роках XVI ст. у Сусідовичах виник культ барельєфу св. Анни, який знайшли в землі на місцевості під назвою Милостива Гора. Спочатку на цьому місці збудували дерев’яну капличку (правдоподібно в XV ст. Гербурти уфундували перший парафіяльний костел), а в XVI ст. (1589-1591 рр.) на його місці, завдяки фундації Станіслава Гербурта і старанням його сина Еразма, збудовано нову святиню. У 1603-1609 рр. (монастирські келії збудовані в 1608 р.) завдяки Гербуртам було засновано монастир кармелітів біля нового костелу. В I пол. XVIII ст. на кошти Ф. Боженцького дерев’яні будівлі монастиря замінили мурованими. Оборонний монастир перебудовано в стилі барокко з елементами ренесансу.

До 1958 р. монастирські будівлі використовувались як колгоспний склад, а пізніше — стояли порожні. У 1989 р. їх повернули римо-католикам, котрі протягом 6-ти років здійснили грунтовний ремонт монастирського комплексу.

Сьогодні монастир в Сусідовичах виглядає красиво і мальовничо.

Неподалік монастирського комплексу розташована дзвіниця з II пол. XVIII ст.

Всередині святині збереглися фрески з II пол. XVIII ст. (частково покриваючі з XVII ст.), перемальовані в 1863 р., 1990-1992 рр.

В селі ще є мурований храм і старий будинок (очевидно колишній палацик).

Скелівка (давня назва Фельштин) — родове гніздо Гербуртів. Перша документальна згадка походить з 1374 р. З 1400 р. поселення відзначене як місто. До 1631 р. (майже три століття!) воно було у володінні Гербуртів, а в 1646 р. власником став Микола Данилович. З 1721 р. належало С. Бжестянському, а в 1783 р. вже перебувало в руках Ю. Мнішха.

Містечко було в давнину сильно укріпленим містом-фортецею. У XV ст. було обведене оборонною лінією у вигляді валів та частоколу з двома вежами-брамами, одна з яких була мурованою. В XVI ст. ця вежа була пристосована під дзвіницю костелу. Від міських фортифікації сьогодні не залишилось жодного сліду.

Архівні фото костелу в Скелівці:

Перлиною Скелівки та й всієї Львівської області є готичний костел Св. єп. Мартина з XV ст. (деякі дослідники визначають його вік кінець XV ст.) з оборонною вежею-дзвіницею XV-XVI ст.

Католицька парафія в Скелівці уфундована 1418 р. Костел з баштою входив до міського фортифікаційного комплексу. В 1904 р. його грунтовно перебудували. Костел і дзвіниця значно потерпіли в 1914 р. (це можна оцінити по архівних фото). Відбудовувався в 1915-1923 рр. Після 2-ї Св. війни святиню замкнено; на поч. 90-тих років замінено на УГКЦ. Надгробки родини Гербуртів з XVI ст. з костьолу иепер зберігаються в Львівській галереї мистецтв у відділі в Олесько.

В центрі села можна побачити старі обриси площі Ринок, що підтверджує що поселення колись було містом. Скелівка згадується у романі чеського письменника Я. Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». У листопаді 2007 року тут було споруджено пам’ятник Швейку та розроблено туристичний маршрут його подорожі до Львова.

З-поміж інших пам’яток Скелівки варто оглянути палац з XVII-XVIII ст. (я його не шукав). В селі також є дерев’яна церква св. Косми і Дам’яна 1790 р.

P/S. 100 запис!

За деякими джерелами смт. Стара Сіль засноване в кінці IX — на початку X ст. як сторожовий пост. Першу писемну згадку пов’язують з літописним повідомленням про город Солей у 1254 р. У 1421 р. село отримало Магдебурзьке право, назву Зальцборк і належало до королівських володінь.

Якщо добиратись до Старої Солі зі сторони Хирова, до першою пам’яткою яка вас зустріне буде дерев’яна церква Воскресіння Господнього XVII ст. На сьогодні храм зазнав значного осучаснення.

Забігаючи наперед, скажу що всі «забутки» селища знайти не важко.

Дерев’яна церква є пам’яткою архітектури національного значення.

Всередині храму. Іконостас.

Головну принаду Старої Солі — Михайлівський костел довго шукати неприйшлося, адже знаходиться святиня в центрі селища при дорозі.

Римсько-католицька парафія в Старій Солі повстала в XV ст. Ще перед утворенням парафії в 1365 році було збудовано каплицю св. Анни (самим королем Казимиром Великим!). У 1469 р. до неї добудували дерев’яний костел. У 1613 р. каплицю перебудовано завдяки фундації Г. Мнішха. В 1660 р. закінчено будівництво нового костелу, на місці дерев’яного, що був спалений козаками в 1648 р. Старосільська святиня значно потерпіла від воєнних дій 1914 р. Ремонт розпочатий в 1922 р., проведено за планом львівського архітектора Б. Віктора та інженера М. Кочура. Святиня служила вірним до 1963 р., згодом замкнена і використовувалась як магазин. За радянської влади храм закрили на поч. 60-тих років, розмістивши в ньому склад мінеральних добрив. В 1970-тих роках пожежа знищила дах костелу і випалила середину храму. Нині триває реставрація давнього храму. Римо-католики, очевидно, послуговуються цвинтарною каплицею (фото в кінці статті).

Сильно пошкоджений під час 1-ї Св. війни, відреставрований у 20-30 тих роках XX ст.

Сфотографувати костел повністю (так щоб вліз в кадр) справжня мука, особливо з фасаду. Тож довелося попроситися на город до місцевого дядька щоб зробити це фото.

Михайлівський костел розташований в центрі села.

Реставрацію Михайлівського костелу поблагословив тепер вже блаженний пам’яті Папа Йоан Павло II в часі перебування з візитом в Україні 26.06.2001.

Декорація і архітектурні елементи (капітель, скульптури, тощо) костелу в Старій Солі здивують і вразять будь-кого.

Каплиця Св. Анни вік якої сягає з XIV ст.

Цікавими для огляду є скульптури святих Євангелістів.

Вхідні двері до підземелля біля костелу; сміливці можуть спробувати спуститися туди…

Біля святині (на південь) є невелика мальовнича дзвіниця, яка виконує функцію надбрамної вежі. Збудована правдоподібно в XVIII ст. На другому ярусі дзвіниці влаштоване дерев’яне підсябиття.

Після перебудови на поч. XX ст. за проектом архітектора Броніслава Віктора костел втратив оборонний характер + до того внаслідок пожежі (точніше внаслідок гасіння пожежі), до розчину якого було добавлено солянку; хімією було значно пошкоджено стіни святині, вони ввібрали багато вологи, що утруднює процес реставрації святині, яка триває вже не один рік. Але будем сподіватися що з часом цей не без перебільшення прекрасний костел будуть використовувати в цілях культу.

Після оглядин костелу, бічною вуличкою можна пройти до вілли «Анни» та дерев’яної церкви, яку деякі дослідники вважають найстарішою на Львівщині.

Вілла «Анна» збудована в 1911 році. Зараз у ній неврологічний диспансер.

Ще одна дерев’яна церква Старої Солі — Параскеви П’ятниці збудована у 1440р. на місці давнішої 1263р. (дослідник М. Драган визначав час побудови на XVIIст.). Первісно була дерев’яна, тризрубна двоверха. В церкві зберігся іконостас XVIIст.

Погодьтесь на 15-столітню церкву храм аж ніяк не виглядає.

Біля храму розташована дерев’яна дзвінниця XVIIст з другого ярусу якої відривається непоганий краєвид на Стару Сіль і бляжнє село Стара Ропа. Всередині дзвіниці можна побачити іменні дзвони.

Храм (очевидно, збудований як костел) в Старій Ропі. Фото з дороги на Скелівку.

При в’їзді до Старої Солі зі сторони Старого Самбора, при дорозі на цвинатрі є цвинтарна капличка з поч. XX ст. (?). Видно що використовується, адже доглянута. Цікавим є фасад каплиці, в структуру якого входить чотири колони.

Стара Сіль — варта окремої поїздки. Але ми не стали себе обмежувати і попрямували з бравим вояком Швейком на Фельштин (нині Скелівка), про ніші пригоди там в наступній статті.

Муроване (давня назва Ляшки Муровані) розташоване на правому березі річки Стрв’яж. Перша згадка походить з 1446 р. Магдебурзьке право містечко отримало у 1564 році. Найдавнішими власниками села були Гербурти, а згодом воно стало власністю родини Тарлів.

На початку села вас вітає комплекс храмів: два колишніх костели. Повірте — це унікальний випадок. Відстань між храмами 15-20 м, їх розділяє дзвіниця.

Обидва храми походять з XVIII ст. і на сьогодні використовуються церковними громадами села.

Колишній парафіяльний костел Св. Йосифа Обручника в Мурованому (нині використовується православною громадою села).

Біля костелу є фігура св. Яна Непомуки.

Церкви «дивляться» одна на одну.

В кінці XX ст. костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і Св. мученика Георгія був у покинутому стані. Тепер храм облаштовано на церкву св. Миколая.

Це ж стосується і дзвіниці…

Два цікавих храми — це лише половина цікавинок Мурованого, трохи далі від них, посеред старовинного парку з XVII-XIX ст. розташувалися решта принад колишнього містечка. І перша з них, палац XIX ст. (1930 р.).

Серед заростей парку зберігся фрагмент стіни замку в Мурованому з XVI ст.

Початок будівництва мурованого замку в Ляшках Мурованих приписується Андрієві Тарлу, львівському хоронжому. Згодом цю справу продовжив його син Міколай. За час свого існування неодноразово перебудовувався.

Замок, як зрештою, й інші пам’ятки Мурованого знаходиться в північній частині села.

Сучасний стан замку у Мурованому.

Замок був збудований на плані 5-кутника з трьома округлими вежами на кутах. Так як з кін. XVI і до поч. XIX ст. поселення перебувало в руках Мнішхів, то саме їм припало розбудувати замок у великопанську резиденцію. Фортеця зазнала двох нищівних пожеж: в середині XVII ст. і у 1835 р. Після другої пожежі замок вже не відбудовувався. В часі воєнних дій замок був зруйнований. Згодом руїну розібрали люди. Те що на сьогодні залишилося від фортеці, я б швидше назвав рештки руїн замку, а ніж руїни замку. По враженнях, замок у Мурованому один з найгірших (якщо не найгірший) які я бачив.

Поселення Хирів, перша письмова згадка про яке відноситься до 1374 р., отримало магдебурзьке право у 1528.

Хирів зустрів нас чудовим травневим ранком на місцевому вокзалі. Залізниця збудована в Хирові ще за часів Австро-Угорської імперії (це можна побачити по іржавій колії), в ті часи місто було важливим залізничним пунктом. Вокзал цікавий ще й тим, що всередині є чудернацька пічка.

Від залізничної станції відразу впадає у вічі величезна масивна будівля — колишній виховний заклад Єзуїтів, що знаходиться в південно-західній частині міста.

Проект єзуїтської каплиці що, на жаль, не був реалізований.

Ось так виглядає колегія Єзуїтів з вокзалу.

Монастир та колегія оо. Єзуїтів, будівництво яких завершилося (а розпочалося 1883 р.) 1906 (за іншими даними 1886) року спорудженням та освяченням каплиці, в свій час був відомим навчальним закладом у Західній Європі.

Комплекс виконував функції монастиря оо. Єзуїтів, виховного і навчального закладу.

По дорозі до колегії можна побачити ось такий старий будинок.

У центрі містечка досі можна розпізнати обриси старої площі Ринок. Біля неї знаходиться костел Св. Лаврентія.

Римсько-Католицька парафія в Хирові діє з 1531 року. Костел св. Лаврентія був побудований на початку XVIII століття. Після Другої світової війни храм закрили. Деякий час у ньому знаходився склад, а потім святиню пристосували під Будинок культури. Після відродження римо-католицької спільноти в Хирові віруючі 18 років намагались повернути будівлю храму. На початку 2010 року костел почали використовувати за призначенням, до цього громада вірних послуговувалася каплицею у приватному будинку.

Варто оглянути старий хирівський цвинтар, що знаходиться в північній частині міста, при дорозі на Добромиль. На цвинтарі, окрім старих надгробків, є дві каплички.

Крім католиків західного обряду, у Хирові діє греко-католицька спільнота, а православні служать в колишній каплиці отців єзуїтів.

Мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці 1848 року в Хирові. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

І на кінець — для мене Хирів виявився дуже цікавим містечком де є на що подивитись.