Підкамінь. Феєрія мандрів. Частина 1. Камінь — велетень

В Підкамінь варто приїхати не тільки, щоб побачити чудові краєвиди, а й оглянути унікальний оборонний домініканський монастир, 7 (!) каплиць, що розкинулись довкола Монастирської гори, та й просто відчути усю феєрію цього надзвичайного місця…

Після відвідин Підкаменя, я дійшов до висновку що потрібно розповісти про кожну пам’ятку окремо, що в цілісності утворює безперечну духовно-незабутню гармонію цієї місцини, отож розпочинаємо!

Частина №1. Камінь-велетень

Дивовижний, магнетичний камінь має 17 м заввишки й 8-10 м завширшки. Деякі історики вважають, що камінь використовували як поганське капище (на цю думку наштовхує й те, що найближча гора носить назву Роженьці — саме таке ім’я мала одна з дохристиянських богинь древніх слов’ян), як підмурівок для будівництва старовинної дерев’яної фортеці, а згодом наскельного дерев’яного двоярусного храму.

Навколо каменя збереглося багато козацьких хрестів 17 ст., а поряд із ним, на Монастирській горі, можна бачити кілька печер (що є найвищими на Львівщині), які у легендах пов’язані з опришками та козаками і навіть Олексою Довбушем.

Місцеві мешканці називають скелю Чортовим каменем, бо вважають, що його приніс сюди нечистий.

Найвідоміша з легенд про Підкамінь розповідає, як сатана ніс на мізинці велетенський камінь з сусідньої гори. Диявол вив зі злості, що всі люди, які пішли до Чудотворної ікони Підкамінської Матері Божої, вже більше не належали йому, бо Матір Божа рятувала від тяжкої муки і давала прощення гріхів. Тоді нечистий запалав жадобою завалити церкву, де була Чудотворна ікона. І пішов він буревієм у верхи скелястого Бескиду, вдарив громом у велику скелю, і відламав її, взяв у свої пазурі й потяг на Підкамінь. Вже видно церкву, але раптом заспівав півень і зійшло сонце, і камінь випав із пазурів нечистого, та й упав коло церкви залишившись там назавжди як символ перемоги добра над злом.

Інша легенда про камінь голосить, що ніби-то невідомий велетень приніс із гір скелю та поставив її на місці, де була заснована фортеця.

За даними дослідників та археологів, у 13 столітті на камені міг бути монастир, про що свідчать видовбані на його поверхні зруби та спеціальні раки для збереження мощей. За однією з легенд його заснували ченці Києво-Печерського монастиря.

На підставі проведених архітектурних досліджень у 1984 та 1997 рр. відомий історик М. Рожко вважає, що в часи Галицько-Волинського князівства камінь використовувався як основа для будівництва на ньому дерев’яної двоярусної оборонної споруди фортеці. Відомо, що у 13 ст. князь Данило Галицький на важкодоступних вершинах побудував ряд оборонних пунктів (Холм, Львів, Каменець, Данилів, Стіжок та ін.). Ймовірно, до цієї оборонної системи було включено і наскельну забудову в Підкамені.

Далі буде…

Маршрут туриста-екстремала або мандрівка невідомими стежками Львівщини


Одразу зазначу маршрут не для слабодухих і нийків, бо подолати прийдеться десь із кілометрів 30, а той більше. Також я нікого не заставляю проходити цей маршрут, але думаю він зацікавить багатьох…

Тепер по темі — їдемо електричкою до станції «Заболотці» (ранкою в 5.30  до Красного, а там пересідаємо на Красне-Здолбунів), до Заболотців ми прибуваємо о 8.07 — цілий день часу, а попереду такі цікавинки.

Із Заболотців долаємо приблизно 5 км відстані на північ до найближчого села Ражнів, дорога проходить то лісом, то полем, а автобан тут крутіший за дорогу Лука-Золотий Потік.

Село Ражнів знаходиться за 14 км на захід від Бродів, серед диких лісів. У цьому селі ми дивимось дерев’яну церкву Різдва Богородиці 1846 р., яка покрита великим куполом . Біля церкви є дерев’яна дзвіниця, яка цікава тим що має аркаду. Навколо церкви є кілька старовинних надгробків. Взагалі церкву в Ражнові приємно оглядати, оскільки її можна зафіусувати з різних сторін. Біля церкви дерев’яної, як тепер характерно майже повсюдно (оскільки дер. церкви виходять з моди) місцеві мешканці побудували нову муровану, в досить цікавому стилі.

На північ від Ражнова кілометрів зо 3 знаходиться фактично тупіковий населений пункт Руда-Брідська, дорога до Руди постійно петляє то сюди, то туди. Але десь через хвилин 25 ми були в Руді. Дві особливості, які найбільше запам’ятовуються під час маршруту: перше — майже цілковита відсутність «живих душ» і друге велика к-сть придорожніх хрестів, що взагальному є дуже характерним для Галичини. Отже, повернімося до Руди; після 2 Світої війни Руда в основному була населена поляками, тому не дивно що у цьому хутірку віддаленому від цивілізації, до нині збереглося дерев’яне «диво», а саме дерев’яний костьол св. Анни збудований у 1862 р. у стилі необароко. Костьол знаходиться майже в самому кінці села, при роздоріжжі — на Монастирок і Збруї. Взагалі розташування його сподобалося, а от стан в якому він знаходиться ні. Після 2 Світової війни, аж до 1955 р. він служив місцевим римо-католикам; а потім був переданий православній громаді. З 1969 р. костьол  використовувався у якості магазину, до тепер стоїть покинутий.

По своєму зовнішньому вигляду і розмірах костел в Руді дуже нагадує дер. костел в Таданях, правда стан їх збереження різний… Всередині костелу все завалено дошками і проваленим дахом; чудом уцілів оригінальний розпис на стелі в районі бабинця, що відображає сцену «Преображення Господнього».

Загалом костел в Руді один із небагатьох збережених сакральних дерев’яних римо-католицьких  святинь на території Галичини.

Весь шлях із Заболотців до Руди + огляд пам’яток зайняв рівно 2 години. І в 10 ранку повні вражень від побаченого рушили лісовою дорогою (8 км) на село Монастирок, що знаходиться на північ від Руди.

Можу запевнити, що цієї дороги не слід боятись, як багато хто вважає, вона проходить постійно прямо, нікуди не потрібно звертати, її стан порівняно з тими лісовими дорогами які мені доводилося проходити за час подорожей суперовий.

Цю дорогу ми подолали рівно за 1,5 години опинившись у селі Монастирок, яке вражає своїми гарними околицями і цікавим дерев’яним храмом. Дерев’яна церква розташована  трішки віддалено від дороги на Станіславчик, її верхи можна буде побачити.

Церква триверха, трьохзрубна; на жаль стіни і верхи вкриті бляхою, але це скоріше один з тих випадків, коли бляхи не псує зовнішнього вигляду церкви, а вписується в її силует.

Фактично після Монастирка починається цивілізація, оскільки село Станіславчик (від якого до Монастирка 15-20 хв пішки) розташоване на трасі Броди-Лопатин-Червоноград.

Отже, ми прибуваєм в Станіславчик (такий собі «міні Івано-Франківськ» колишній). Містечко Станіславчик відоме з 14 ст., тепер село розташоване біля берегів верхнього Стиру, оточеної великими лісами, в 20 км на північний захід від Бродів. В Станіславчику слід оглянути кілька цікавих пам’яток архітектури, про які мова піде далі. Цікавими детілями є те, що наприкінці 19 ст. населення Станіславчика становило 1,5 тис. жителя; але велика пожежа 1912 р. дуже знищила містечко. Монастирок тоді був передмістям Станіславчика, у якому була одна з найбільших паперових мануфактур на території Галичини.

Для початку оглядаєм дерев’яну церкву св. Арх. Михаїла 1799 р., вона розташована перед мостом при дорозі на Лопатин. Церква дуже мальовничо дивиться на фоні розлитого Стиру. У 1877 р. церква була ремонтована, а 1881 р. гонтові покриття бані, дахів та піддашшя замінили бляхою. Церква в Станіслачику з одним верхом та опасанням, біля церкви є цікава дер. дзвіниця 1877 р.  

Всередині церкви зберігся старий бароковий іконостас.

Подивишись дерев’яну церкву, біля якої можна трішки відпочити та перекусити, прямуємо далі — в центрі села, стоїть ще «напів-живий» в руїні дерев’яний костьол Пресвятої Трійці з 19 ст. Костел розташований при дорозі на Бордуляки, стан його жахливий — фактично стоять лише стіни, і де-не-де висять гонтові рештки даху, ще й до того всього місцеві мешканці не розрахували траєкторію дерева коли зрізували, яке впало просто на костел, що мабуть пришвидшить його руйнацію…Так що хто хоче ще побачити це диво, не гайте часу , а прямуйте до Станіславчика, бо довго йому ще не «жити».

По інтер’єру костьолу варто не гуляти, адже тут все тримається на «соплях», і може впасти в будь-який момент. Я ризикнув, і зазняв тра старих написи, мабуть це буде вже історія…

Також будьте обережні біля костелу, оскільки там валяється багато цвяхів, з даху на дошок.

Вцілому, костел вразив як своїми розмірами так і своїм станом — такого подібного не доводилося зустрічати ще ніколи. Дерев’яні костели взагалі рідкісна річ, їх збереглось не так уже й багато; найвідомішими є костели в Язлівчику, Розлучі, Таданях (якщо комусь відомі де ще збереглись дер. костели будь-ласка пишіть мені на гостьову).

Зразу ж від костелу, пройшовши в напрямку на село Бордуляки, з права видніється старий цвинтар, на якому розташована ось така цікава капличка…

Від християнського цвинтаря, на невеликому пагорбі, на краю галявини, зберігся невелики єврейський цвинтар з десятком досить великих і збережених мацевів.

Подивившись всі забуткі Станіславчика, повертаємся на бродівську трасу, де можна підсісти на маршрутку на Лопатин.

Подякувавши Бродівщині за її гостинність, ми офіційно в’їжджаємо на територію Радехівського району.

Лопатин — невелике містечко, колишній райцентр області з населенням близько 3500 мешканців. Перша письмова згадка про містечко належить до 1366 року. Це, мабуть, найцікавіша місцевість на Радехівщині.

В центрі містечка можна оглянути пам’ятку дерев’яного будівництва — церкву Успення Пресвятої Богородиці і дзвіницю 1774 року. Церква вражає своїми пишними формами і силуетом — які тяжіють десь туди вгору на небеса…

У Лопатині знаходиться також мурований римо-католицький костел Непорочного Зачаття Діви Марії. Храм був збудований у 1772 р. на зразок костелу у Годовиці видатним архітектором Бернардом Меретином.

Фасад споруди декоровано подвійними коринфськими пілястрами, завершено бароковим фронтоном з типовими для творчості цього архітектора декораційними вазами. Середню частину споруди завершує купол у вигляді сфери. Не може не відзначити чудову проведену реставрацію цього костелу. Всередині збереглась частина розписів 1782 р. роботи відомого майстра Станіслава Строїньського.

На північ від костелу знаходиться старий цвинтар. Найбільшу увагу тут привертає величний пам’ятник у вигляді саркофага із зображенням лева, прикрашеного різьбленням — могила генерала польських повстанців Юзефа Двірницького.

На цьому мандрівка завершилася. З Лопатина зручно добратись на Радехів і Броди, а далі в зручному для Вас напрямку, транспорт добре ходить як з Бродів так і Радезова (скажімо з Радехова маршрутки на Львів курсують що 15 хв).

Подорож 05.03.10.

Автор Назар Ланько.

Висоцько

Населений пункт за 12 км на південний-захід від Бродів, на перший погляд що в цьому селі може бути цікавого для допитливого туриста? Але ж мало хто знає що заснування села Висоцько сягає перших століть нашої ери, і що у Висоцько народився відомий український живописець Іван Труш (1869-1941). Відвідувачі цього села можуть завітати до меморіального музею всесвітньо відомого художника та побачити його пам’ятник.

За назвою села названа відома археологічна культура 2 тисячоліття до н. е., що була поширена на території Львівщини.

У Висоцько зберігся римо-католицький костел Матері Божої Королеви Корони Польської 1927-1935 рр., який на сьогодні дещо перебудували і використовують як церкву.

А також дерев’яна (цвинтарна!) каплиця, вік якої мені на жаль не відомий, за словами місцевого жителя це або 1979, або 1980 р., хоча хто його знає, каплиця може бути і набагато старіша…

Одним словом, малі і  забуті цивілізацією села бувають цікаві, в цьому переконався на власному досвіді.

27.01.10