Унів. Святоуспенська лавра.

Про це святе місце знав давно і давно хотів тут побувати, і ось 5 квітня 2009р. це сталося. Звичайно Унів перш за все відомий  архітектурним комплексом оборонного монастиря Святоуспенської унівської лаври. Унікальна історична пам’ятка східного чернецтва.

Ще не знайдено писемних свідчень про точну дату заснування монастиря, однак в архівних документах поч. XIV ст. Унів зазначається як відомий духовний центр Галичини.

Монастир знаходиться у прекрасному місці і аура тут чудова.

Унівська обитель УГКЦ є одним з найдавніших монастирських комплексів України. Найновіші археологічні матеріали засвідчують існування тут монастиря вже з кінця 13ст. Упродовж всього існування унівський монастир переживав часи як розквіту, так і занепаду.

Після татарського нашестя ктитором монастиря став Олександр Ванько Лагодовський (опікувався монастирем до 1574 р.). Давній переказ розповідає, як, зенедужавши на хворобу ніг, Ванько побачив у сні Богородицю, яка порадила йому шукати неподалік у лісі цілюще джерело. Чудесно зцілившись, шляхтич дає обітницю відродити знищену обитель.

Внутрішнє подвір’я монастиря…

в центрі якого знаходиться храм Успення Пресвятої Богородиці 1549-1574 рр. — найцінніша памятка архітектурного ансамблю монастиря. Памятка перехідного типу від пізньої готики до ренесансу. Належить до оборонного типу, всередині церква зберігається чудотворна ікона Унівської Богоматері.

На монастирському подвір’ї в Уневі розміщена цікава виставка старих хрестів, а також  надгробок Лагодовського — один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу (оригінал зберігається в Олеському замку).

Відродити чернече життя в Уневі припало Кир Андреєві Шептицькому. Унівську обитель він передав ченцям Студійського Уставу і невдовзі надав статус Лаври.

З південної частини монастиря можна пройтися на Чернечу гору — з кожним роком археологи відкривають нові й нові таємниці Чернечої гори та околиць…

Чернеча гора в Уневі є тим неповторно спокійним місцем, де знаходиться цвинтар, на якому спочивають ченці. Багато століть тому тут вирувало життя давнього городища.

Місцеві мешканці зберегли в переказах і його назву — Володимирів град. Цікаво, що городище відрізнялося за своїми ознаками від слов’янських поселень княжих часів – не мало дитинця, де розташовувалася княжа еліта, та посаду, у якому жили ремісники, хлібороби, і передграддя. Отже, це поселення дуже древнє і сягає часів соціально однорідного суспільства (приблизно IX ст.). Дехто стверджує, що тут проживало плем’я білих хорватів, їхні поселення були одне від одного десь за 50 км, здебільшого по горах і в тих місцях, де росли букові й дубові ліси. Це городище ніхто не досліджував, нічого про нього не написано. До сьогодні зберігся хіба що оборонний вал, який допомагає сучасній людині в уяві перенестися у сиву давнину і привідкрити для себе незвідані таємниці минулого.

Унів мені сподобався, обов’язково побуваю тут ще, і думаю що не один раз. На останок чудова панорама від майстра фотозйомки Хребтієвського Олексія.

Поморяни (Золочівський район)

Перш за все в Поморянах слід оглянути костел, що розташований в центрі містечка.

«Кам’яний, однонефний, в плані хрестовий з граниною апсидою, рівний по ширині нефу і квадратним розміщенням до північно-східного кута». (памятки градостраїтєльства про костел в Поморянах).

Замок-палац 16-17 століття в Поморянах.

Стан замку на 01.11.08, а зараз можливо і гірший.

Храм Святої Трійці — 1890 року.

Дерев’яна церква Собору Пресвятої Богородиці 1690 року в Поморянах.

Цвинтарна каплиця Прушинських в Поморянах.

Мою статтю про Поморяни можна почитати на сайті — http://www.galtur.com.ua/.