Рубрика: Жидачівщина

Населений пункт при залізничній лінії «Львів-Ходорів-Чернівці». У селі збереглися дві цікаві сакральні пам’ятки архітектури. Добратись до Вибранівки — дуже просто — електропоїздом ходорівського напрямку.

Перша згадка про поселення ще в 1631 році як місто, яке мало цей статус до 1 Світової війни. У 18 і 19 століття місцеві землі належали родині Лосів, а від 2 пол. 19 ст. до 2 Св. війни — до Шептицьких.

У Вибранівці є унікальний храм у стилі ротонди, таких в Україні лише три!

Введенська церква у Вибранівці збудована у класицистичному стилі у 1800 році, на кошти власниці місцевого маєтку Розалії Лось (Rozalii Los).

Фронтон церкви увінчаний фігурами Святих, над якими є різьблення «Всевидюче око», а під ним ікона «Введення у Храм Пресвятої Діви Марії».

На території храму є дзвіниця з того ж періоду що церква і два багато оздоблені надгробки. Усе це творить чудове поєднання релігійного комплексу у Вибранівці.

Недалеко від церкви є споруди колишнього палацу з 19 ст. що належали Лосям і Шептицьким.

Другою цікавою пам’ яткою Вибранівки є колишня римо-католицька каплиця Найсвятішого Серця Ісуса, яка тепер стоїть пусткою…лише неприємний запах що просочив її стіни вказує на те що тут було.

Збудована каплиця в 30-тих роках 20 ст.

Вибранівка є зручним пунктом для початку пішохідних маршрутів по Опіллю.

При дорозі до Рогатина на відстані 50 км на пн. сх. від Жидачева розташоване невелике село П’ятничани. Цікаве воно тим, що тут є оборонна вежа замку (а це вже щось!).

Знаходиться вона високо на пагорбі, на який не так просто вибратись…

Походження і час появи вежі до сьогодні не є однозначно вивчені. На думку археологів вежа є фрагментом замку Сенявських, або ж оборонного монастиря отців василіян. До речі непотрібно плутати із стрийськими П’ятничанами — ось тут точно був василіянський монастир оборонного типу. Деякі спеціалісти вважають що вежа — це рештки давнього оборонного монастиря (типу Крехова чи Унева). Я так само спочатку скептично ставився що до цього питання, але коли її оглянув все-таки схиляюся більше до думки що це вежа замку, тим більше її майже всі так і визначають.

Отож, найправдоподібніше вежа була збудована на переломі 15 і 16 ст. як надбрамна вежа замку Сенявських. В 17 ст. на місці давнього замку повстав монастир василіянів. Монастир перестав існувати в 2 пол. 18 ст. і від цього часу вежа знаходилась в руїні. В 1980 році руїни вежі були передані Львівській Галереї Мистецтв. Протягом останніх років 20 ст вежа рекоструювалася, ремонтні роботи були закінчені у 1995 році — тепер у ній відкрито музей — відділ Львівської Галереї Мистецтв.

П’ятничанська вежа має форму квадрата, накрита наметовим гонтовим дахом і обведена плотом. З усіх боків оточена ровом. До входу веде міст.

Експозицію музею складають археологічні знахідки в найближчих околицях, а також репрезентація мурованої оборонної архітектури на землях галицько-волинських.

До Журавно хотів давно, але ніяк не виходило з’їздити. Минулих вихідних вирішив цю справу не відкладати і все-таки податися в це поселення. Зі Львова до Журавно майже 90 км, від районного центру Жидачева близько 20.

Що мене там цікавило? По-перше — римо-католицька цвинтарна каплиця — одна з трьох діючих РКЦ святинь Жидачівщини; по-друге — ніби-то мури замку (про які згадує Пшик в своєму «Каталозі оборонних споруд Львівщини»); по-третє — палац і синагога; ну і по-четверте — саме місто, що воно собою представляє.

З історії містечка відомо, що перші відомості походять із 1465 року, магдебурзьке право Журавно отримало в 1563 р. Назва «Журавно» походить від чорних лелек, що поширені в долині р. Дністер. Місто відоме, перш за все тим, що саме тут у 1672 році польськими військами, які очолював король Польщі Ян третій Собеський, була розгромлена турецька армія.

На сьогодні у містечку проживає понад 3 тисячі мешканців.

Ну а тепер про пам’ятки містечка…

Перші враження від Журавно — двоякі: околиці — як звичайне село,нічого особливого…і де ж тут можуть бути zabytki? Як це часто буває в нас на Галичині, що основні пам’ятки міст знаходяться в центральній (колишній історичній площі) частині. Так є і з Журавно.

Перше шо я побачив в Журавно була отака бляховано-срібляста мурована церква…не вражає.

Друга сторона медалі — Журавно — це суцільні вулички, де ж тут площа:?

Іду далі…Біля одного з будинку побачив дві літні жінки шо розмовляли між собою, набравшись сміливості, вирішую в них розпитатись про пам’ятки. Питаю про капличку (те що цікавило мене найперше), жінка відповідає, а Вам до неї метрів сто йти прямо, при дорозі, говорить, та яка ж це капличка, це «трупарня», там 12 людей поховано…

І справді до каплички було не далеко, розташована вона при дорозі на старому польському занедбаному цвинтарі.

З 1994 році саме у цій каплиці відправляють Служби Божі для місцевої громади римо-католиків. Каплицю-усипальницю у 1847 році збудував Жебровський (що був власником поселення з 1790 р.). Очевидно, каплиця Жебровських пізніше опинилась у розпорядженні родини Чарторийських і Скшинських. Сьогодні ця святиня є гробівцем цих вище згаданих родин.

Костел, на жаль, в Журавно не зберігся, за часів радянської влади він був дуже пошкоджений, на поч. 50-тих його розібрали та спорудили на його місці дитячий майданчик.

На старому цвинтарі, біля каплиці, знаходяться ряд цікавих гробівців і надгробків, які при бажанні можна оглянути.

Повернімся, до моєї розмови з жінкою, коли я запитав її про костел, вона сказала що це була найгарніша святиня Жидачівщини і пам’ятала її ще як була молодою. Коли я запитав, чи збереглася синагога у Вас — божниця, то це тепер використовується як пошта, значно перебудована…

Синагога в Журавно походить із середини 18 століття.

Ну і нарешті про палац — «а він от-там на горбку, серед парку що біля заправки». Ввічливо подякувавши, я подався на огляди палацу.

Палац, те шо про нього я знав, дійсно перебуває в запущеному стані, ще й до того всього він горів у 2004 році. Ззовні дуже обшкрябаний, понищений; після того як я побачив забиті вікна і заперті двері, я зрозумів в середину мені зась…

Палац місцевого магната Антонія Скшинського збудований у середині 19 століття є пам’яткою архітектури місцевого значення. Належав також і родині Чарторийських. Палацовий комплекс розташований на території парку 18 ст., серед ряду цікавих споруд, що були частиною колишнього маєтку — це конюшня-манеж (1 пол. 19 ст.), службовий будинок 19 ст. На території парку розміщений також і дитячий інтернат.

Оскільки палац був замкнений, чого я не сподівався, тож всередину я не потрапив, але через вибите вікно, вдалось зазняти фрагмент інтер’єру…

Над входом розміщенний родинний герб Скшинських або Чарторийських (?), власників маєтку.

Ну і на кінець, палацово-парковий комплекс оточують частково зруйновані мури, які наче мають відношення до замку (на думку Пшика), як на мене — це палацові мури, хоча…

Для мене Жидачівський район асоціюється з великою кількістю дерев’яних церков та костелів і каплиць. Але ця розповідь про поселення де нема ні першого, ні другого…

У досить великому і «розтягнутому» селі Лівчиці поблизу Руди зберігся палац колишніх власників цієї території графів Глуховецьких. Палацовий комплекс розташований на території старовинного занедбаного парку середини 19 ст. поблизу дороги, знайти не важко.

Збудований він у 1850 році, зараз у ньому розміщений дитячий інтернат. Палац є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Привертає увагу родинний герб Глуховецьких, вирізьбленний на стіні.

Вцілому палац заслуговує на четвірку з мінусом, якщо б не герб і декорації, він не мав б тої значущості.

В центрі села розташована ось така мурована однобанна церква, приблизний вік — кінець 19 ст.

В Лівчиці можна завітати при огляді величного костьолу в Кохавині, звідтам 20 хв. пішки — перевірено!